Глава 13

Близько опівдня після тренувань до фортеці повернувся де Берг й відразу попрямував до купальні, щоб змити бруд й змінити одяг. Незабаром обідня трапеза, граф мав намір трохи відпочити. Гості після святкового бенкету вже роз’їхалися, отож, є змога зосередитися на власних справах.

Коли Бранд зайшов до центральної вежі, його ледь не збив з ніг один із слуг, але відразу вибачився й побіг кудись. Граф у подиві застиг посеред коридору, прислухаючись до гомінких голосів челяді, а коли піднявся ґвинтовою драбиною на свій поверх, відразу потрапив у вир метушні… Якби не відра з водою та працьовиті служниці із ганчірками, де Берг би вирішив, що фортецю захопили вороги… Жінки старанно мили підлогу в коридорі, знімали зі стін павутиння, а Бранд лише здивовано округлив сірі очі, прямуючи до своїх покоїв. Дорогу йому раптом перегородила Маргарет, яка стрімко вислизнула із своєї кімнати.

— Що тут відбувається? — граф насупився, дивлячись дівчині в очі.

— Ваше Сіятельство… мій Бранде… — вона схопилася за рукав чоловічої сорочки, а погляд виблискував злобою. — Це все через неї! Через Вашу… дружину! Вона вирішила, що тут дуже брудно й звеліла усім служницям прибирати, відволікаючи від іншої роботи! А також вона мене образила! – голос Маргарет тремтів, наче розридається за мить. – Принизила мене! Мабуть, лютує через ревнощі! Вона нестерпна, доволі пихата! Вона…

— Досить, Маргарет! – роздратовано перервав де Берг словесний потік. – Наразі вона тут пані. А я обіцяю, що говоритиму з нею щодо поведінки. Я втомився й хочу трохи відпочити, а ви звеліть накривати на стіл…

— Вона… тобто Її Сіятельство вже звеліла, навіть на кухнях побувала! Усе на свій лад хоче переробити, скрізь свого носа пхає! – Маргарет аж трусилася від злоби, а в очах виблискували показові сльози відчаю. — Невже тепер так буде завжди?! Вона буде й надалі усіх принижувати та ображати?!

— Заспокойтеся, Маргарет, — Бранд лагідно торкнувся її передпліччя. – Я обов’язково говоритиму із Її Сіятельством, а ви йдіть до своєї кімнати…

Дівчина злісно шмигнула носом й зникла в напівтемряві коридору, а Бранд так і завмер на порозі своїх покоїв, приголомшений бурхливою діяльністю служниць, які наразі наче буревієм носилися кімнатою, скрізь усе мили, прибирали, витрушували, а де-хто з них невдоволено бурмотів через нові порядки в замку. Із появою графа голоси відразу стихнули, а жінки застигли із ганчірками в руках, адже навіть на відстані відчувався гнів в сірих чоловічих очах…

— Негайно покличте сюди Її Сіятельство! – злісно гаркнув Бранд. – Що тут відбувається?!

— Прибираємо за її наказом… — пробурмотіла зніяковіло одна із служниць.

На порозі графських покоїв Мія з’явилася із таким виглядом, наче її відволікли від чогось вельми важливого й вона зробила неабияку послугу, навідавшись сюди.

— Залиште нас наодинці! – гучно мовив де Берг до служниць, які мовчки й поспішно покинули приміщення. – Що ви тут влаштували?! – він пропалював поглядом дружину, граючи жовнами.

— Звеліла слугам прибрати у ваших покоях, тут надто брудно, — Мія схрестила діловито руки на грудях і невдоволено скривила пухкі вуста, не відводячи погляду від чоловіка. Граф та графиня якоїсь миті дивилися одне одному в очі, наче відбувалося мовчазне, але доволі потужне протистояння. – Ви через це мене покликали? Вибачте, не знала, що прибирання в ваших покоях дивина… мабуть, ви звикли до бруду й пилу, а я…

— Послухайте мене уважно, юна леді, — він цідив кожне слово, пронизане кригою. – Так, ви моя законна дружина й господиня в цьому замку, але надто багато дозволяєте собі! В моїх покоях прибирають лише за моєї відсутності й з мого дозволу, а ви що влаштували?! Перевернули усе догори ногами! Де мій килим?! Де вовчі шкури?! Навіщо зняли гобелени зі стін?! – здавалося, чоловік зараз лусне від гніву, а в очах вогонь спалахне, аж суворе обличчя почервоніло враз. – Навіщо ви образили Маргарет? Я ж звелів, щоб ви її не чіпали, не принижували…

— Ось воно що! – Мія їдко реготнула, адже відразу зрозуміла, що та змія вже поскаржилася й без брехні не обійшлося. – Гаразд, я усе поясню, — вона гучно видихнула повітря й злісно примруживши карі очі, схрестила руки на грудях. Наразі графиня нагадувала маленьку, але нескорену фортецю, яка оборонятиметься до останнього воїна. – Ваш килим, шкури й гобелени забрали слуги, щоб витрусити й почистити, адже ще трохи й мохом поростуть через бруд, а щодо вашої Маргарет… — Мія гордовито здійняла підборіддя, приховуючи за показовою пихою неабиякий біль від приниження, бо законний чоловік захищає свою коханку. – Я не ображала її, а в нас була коротенька розмова, яку вона й почала. Особисто в мене немає ніякого бажання з нею спілкуватися, я навпаки намагаюся уникати вашої конкубіни, а якщо вона вже так сильно засмутилася після нашої з нею розмови, то ви… без жодного сумніву зумієте її втішити й заспокоїти! — важко із цими гнівними словами було стримувати сльози, графиня ледь впоралася. – Отож, якщо більше нема запитань, я піду, адже в замку чимало роботи!

Де Берг і слова не встиг мовити, як Мія стрімко розвернулася й швидко та гордовито покинула приміщення. Приголомшений такими відверто-різкими словами та зухвалою поведінкою дружини, граф лише кліпав очима, прислуховуючись до відлуння її впевнених кроків з коридору. Не звик цей чоловік, щоб з ним так розмовляли! Мабуть сподівався, що те юне дівча сидітиме в своїх покоях наче миша та носа не висуне, а наразі графиня вже нишпорить скрізь й господарює!

Втомлений тренуваннями чоловік гучно зітхнув і завалився на ложе, похмуро споглядаючи голі стіни, де мали би висіти його улюблені яскраві гобелени.

— Господиня… — злісно пробурмотів собі під ніс, адже геть незатишно без балдахіна над головою, який також зняли, щоб витрусити пил. – Зухвале дівчисько…

Раптом рипнули важкі двері й до кімнати впливла Маргарет, мов лебідка. На ній красувалася зелена сукня із круглим, глибоким й спокусливим вирізом біля шиї, на тонких пальцях виблискували золоті персні, а на вустах сяяла чарівна усмішка.