Глава 12

Повернувшись після урочистого бенкету до своїх покоїв, Мія почувалася втомленою, також серденько огорнуло гіркотою, адже прямуючи довгим коридором, вона мала змогу побачити, як до кімнати її законного чоловіка в напівтемряві коридору шуснула Маргарет…

«Що ж, втішатиме його вночі, — графиня сіла на своє ложе й важко зітхнула, а на очі нагорталися непрохані сльози, які вона ледь стримувала. – Він ніколи… ніколи не торкнеться мене! Я краще помру, щось вигадаю… цей чоловік мені огидний!»

Покоївки допомогли роздягнутися і тішило те, що в приміщенні вже було чисто й прибрано. На підлозі лежав червоний килим із візерунками, а біля ліжка м’яка шкура. Лише темну тканину балдахіна варто замінити, а також придбати кілька гобеленів, щоб прикрасити голі стіни… та усе це здавалося несуттєвим наразі, адже думки знову й знову мимоволі поверталися до Бранда.

«Обіцяв влаштувати мені «солодке життя»… Натомість я його влаштую тобі! Я не змирюся з цими приниженнями!» — Мія щільно закуталася у вовняну ковдру, бо відчувала, що уся тремтить від холоду. Мабуть через те, що душа охолола й закам’яніла, адже повітря в покоях наче вже нагрілося від каміну.

+++

Наступного ранку молода графиня прокинулася із першими півнями. Вона звикла вставати удосвіта, із сходом сонця, щоб споглядати перші промені, які вважала «усмішкою Господа». А коли вдягнулася й причепурилася за допомогою покоївок, визирнула з кімнати й побачила здивування на обличчях охоронців, які й не сподівалися, що їхня нова пані так рано прокидається…

– Звеліть, щоб до мене покликали управителя Арона, — мовила владно й відсторонено. – До ранкової трапези бажаю з ним поспілкуватися.

Чекати довелося недовго, на порозі покоїв Мії з’явився неабияк здивований і заспаний управитель. Хоч намагався здаватися бадьорим, але постійно тер свої опухлі повіки та позіхав.

— То ви ранкова пташка, Ваше Сіятельство, — він кволо всміхнувся й почесав руду борідку.

— Так, звикайте до цього. А я бажаю познайомитися із слугами, поспілкуватися… В мене є чимало запитань… — Мія діловито, навіть якось войовничо схрестила руки на грудях, адже перший день нового й нелегкого життя варто зустріти гідно. А подумки вже налаштовувалася на опір, невдоволення й протистояння.

— Хочу повідомити, що Його Сіятельство відбув за межі фортеці на тренування й з’явиться опівдні, — Арон схвильовано переминався з ноги на ногу. – Я покличу усіх слуг замку до приймальної зали.

— Гаразд, — графиня ствердно кивнула. — І бажано якнайшвидше.

Чимало слуг із похмурими й напруженими обличчями вишикувалися перед новою пані, наче воїни на тренувальному полі. Мія познайомилася із кожним особисто, намагалася поводитися ввічливо й стримано. Вона блискавично віддавала накази, а стоячий поряд Арон із відкритим ротом спостерігав за цим дійством, адже геть не сподівався, що доволі юна дівчина зуміє так швидко зорієнтуватися на новому місці і також має неабиякий хист у справі управління господарством.

Також Мія навідалася на кухні й зробила кілька влучних зауважень щодо бруду. Звичайно, багато-хто з челяді невдоволено зиркав на нову пані, бо чимало роботи попереду… Де-хто з гостей вже залишив фортецю і молода графиня ввічливо прощалася з ними згідно обов’язку нової господині. Також із сходом сонця відбула поважна де Бомон, вона виявила бажання снідати в гостьових покоях й чимшвидше дістатися своїх володінь через термінові справи.

Під час ранкової трапези за столом невдоволено позіхала заспана Маргарет, кидаючи колючі погляди і бік велично сидячої графині. Неподалік зайняли свої місця Арон та Деніза, яка здавалася напруженою й задумливою. До трапези також приєднався Олаф, білокосий воїн очей не зводив із сестри графа й милувався нею неприховано, але дівиця на нього й не глянула. Шкода, що Роберта не спостерігалося, бо відбув із Брандом на тренувальне поле. Лише в ньому Мія відчувала підтримку, а саме зараз знову пригадалося кубло змій з недавнього сну…

Присутні за столом снідали у мовчанні, навіть в повітрі відчувалося неабияке напруження. Тишу порушував лише шерхіт вощеного пергаменту на вікнах, який захищав від холоду.

І коли після завершення трапези Мія встала з-за стола й попрощавшись стримано із присутніми, попрямувала до виходу з зали, за нею слідом вже рішуче крокувала Маргарет.

— Гадаєте, що ви тут господиня?! — гнівний дівочий голос відлунював від кам’яних стін коридору. Мія різко зупинилася й повільно обернулася до конкубіни графа, яка стрімко наблизилася, схрестивши на грудях руки. А в сіро-зелених очах стільки жовчі й ненависті…

— Звичайно, я господиня, а хто ж іще? — Мія вигнула брову й здійняла підборіддя. – Я законна дружина де Берга й Ваша нова пані, — мовила доволі спокійно і владно. — Й до мене треба звертатися «Ваше Сіятельство»…

— Авжеж, усім відомо, що цей шлюб лише за домовленістю, — їдка й зухвала усмішка з’явилася на вустах Маргарет. – Так, законна дружина, але не кохана… Бо кохав і кохатиме Бранд лише мене… мене! – її очі блимнули зловтішно. — Вночі він довів це…

— І що, народите йому бастардів у гріху? — здається, Мія також зуміла добре вжалити, адже в погляді Маргарет спалахнув гнів із часткою відчаю. — Що ж, кохайтеся собі, я дозволяю, — вона зневажливо махнула рукою, хоча за вдаваною байдужістю майстерно приховувався гіркий біль, який наче голкою пронизав після отих слів конкубіни Бранда. – Лише не плентайтеся в мене під ногами і не заважайте виконувати мої обов’язки господині… законної господині! – останні слова пролунали показово-чітко, із наголосом на «законної».

Мія розвернулася та стрімко й гордовито попрямувала вбік виходу з центральної вежі надвір, ковтаючи гіркий клубок образи, що стискав горло, наче дихати заважав… Наразі збадьорить лише холодне повітря та й решта гостей відбуває, треба провести в дорогу.

Дивлячись графині вслід, Маргарет злісно стиснула щелепи і тремтіла від люті, стискаючи пальці в кулаки.