Глава 11

І хоча серце в грудях тріпотіло, мов налякана пташка, Мія увійшла до бенкетної зали з гордо піднятою головою. До окремого панського столу вона крокувала впевнено, відчуваючи погляди усіх присутніх гостей, спрямовані на графське подружжя. На молоду де Берг чоловіки дивилися зацікавлено, навіть із захопленням, а в очах багатьох жінок відчувалася неприхована заздрість…

Годі й казати, вроду графині лише підкреслювало вбрання з бордового оксамиту із білосніжними, розширеними донизу рукавами, оздобленими мереживом золотистої вишивки. На шиї виблискувало витончене кольє з рубінами. Справна Бетті також зробила доволі красиву зачіску, частину волосся прибрала наверх, вплітаючи в нього шовкові стрічки й оздобила прозорою сіточкою із вкрапленням маленьких рубінів, а кілька завитих локонів спадало на тендітні плечі.

Подружжя де Берг поважно зайняло свої місця, слуги наливали у келихи вино. За їхнім столом сиділи Деніза й Маргарет, поруч із графом знаходилися Олаф та барон Роберт, який очей не зводив з Мії. Аж закляк тієї миті, коли вона увійшла до зали у супроводі свого крижаного й відстороненого чоловіка.

«Господи, це янгол чи спокуса? Як же я спатиму сьогодні? Вкрала мій спокій, моє серце…» — барон гірко зітхнув й зрештою опустив погляд.

Саме навпроти Мії сиділа поважна вдова де Бомон, яка оцінюючи споглядала юну графиню, але все ще на її худорлявому обличчі відчувалося невдоволення через той прикрий випадок із вбранням.

— Що ж, хочу представити свою дружину, графиню де Берг із Ессекса! – холодно мовив Бранд і якось показово-неохоче здійняв свій келих, також гучно зітхнув, наче на шию повісили тягар. – Цей шлюб схвалений Його Величністю, а накази короля не обговорюються… — якось принизливо ці слова пролунали для Мії, адже чоловік продемонстрував усім присутнім своє небажання мати її за дружину.

Гості із показовою ввічливістю привітали молодят, здіймаючи келихи, а Маргарет криво й злісно всміхнулася та зробила ковток вина, не зводячи погляду з Бранда.

— Я графиня де Бомон, — поважно й гордовито мовила сидяча напроти жінка, адже через те, що подружжя запізнилося, гостей не представили.

— Вельми рада нашому знайомству, — Мія граційно кивнула, тримаючи свій келих. – Також хочу вибачитися за той прикрий випадок із вашим вбранням, — вона мило всміхнулася, дивлячись де Бомон у вічі. – Я прибула до замку лише сьогодні й не мала ще змоги простежити, щоб усе було гаразд.

Почувши ці слова дружини, Бранд злісно примружився, адже Мія промовляла їх так, наче повноправна господиня тут лише вона, чоловічі пальці напружено стиснули келих.

— Вельми неприємно, що мене в цьому замку не всі люблять, — холодно мовила де Бомон. – Сподіваюся, винуватця суворо покарають…

— Хочу також сказати, що в тих гостьових покоях повинна була тимчасово перебувати я, — Мія навмисне говорила голосно, щоб почули усі за столом. – Отож, той прикрий випадок, мабуть, стався не через вас, Ваше Сіятельство, — її вуста торкнула іронічна усмішка, а погляд був спрямований на Маргарет, яка раптом аж зблідла, ховаючи очі. Здавалося, ледь не вдавилася шматком запеченої індички… — Гадаю, це саме мене мали так «галантно» привітати… не Вас.

Кмітлива літня жінка відразу усе зрозуміла, адже добре усім відомо щодо конкубіни графа, Маргарет, яка навряд чи зраділа появі в замку його законної дружини…

— Прикро, що саме я стала жертвою чиїхось інтриг, — де Бомон задумливо зітхнула, але злість з її обличчя зникла, адже зрозуміла, що саме їй тут раді…

А ось сидячий поруч Бранд насупився, він також усе зрозумів… Невже Маргарет на таке здатна? Через ту витівку він ледь не посварився із поважною особою, яка має неабиякий вплив при дворі, адже ще була подругою покійної матері короля…

«Та ні, мабуть Мія щось вигадала, хоча доволі влучно, адже стара графиня наче заспокоїлася після її слів… Маргарет не здатна на таке, це той слуга…» — розмірковував де Берг й зиркнув на Маргарет, яка здавалася зніяковілою й збентеженою, а ось його рідна сестра Деніза здивовано здійняла брови, наче приголомшили її слова юної графині.

Хоча апетит був шалений і Мія ладна накинутися на їжу, мов зголоднілий хижак, але не дозволяло виховання. Вона маленькими шматочками поглинала запеченого лосося, водночас спостерігаючи за присутніми в залі й роздивляючись доволі просторе приміщення із яскравими гобеленами на стінах та чисельними канделябрами-люстрами із запаленими свічками. В бік свого чоловіка жодного разу не глянула, мов поруч нікого не було… Та ні, зрештою, поруч хтось є, але такий чужий, крижаний і байдужий…

Мія також помітила, як зацікавлено зиркає Деніза на барона Роберта, в її сірих очах наче розливається безмежно тепло, а ось на неї крадькома кидає погляди вельми стриманий і галантний Олаф. Чимось схожий ззовні із своєю сестрою Маргарет, овалом обличчя, формою носу й кольором очей…

«Дякувати Богу, хоч характери в них різні… Олаф наче вихований, ввічливий і галантний, а ось сестра його справжня зміюка, наче з мого сну… — Мія ковтнула вино з келиха та кинула погляд в бік Маргарет, яка неприховано споглядала її чоловіка, мов очима поїдала… — Нагла й ница особа, якраз до пари де Бергу… Мабуть, сьогодні вночі навідається до його покоїв…» — а ось ця думка чомусь відразу полоснула лезом клинка й серце болісно здригнулося. Так, Мія законна дружина, господиня, пані, графиня… але не кохана… І чомусь так прикро стало через це якоїсь миті, так боляче…

Сидячі за столами гості вели бесіди, насолоджувалися музикою й піснями запрошених до замку менестрелей.

— Добре, що Його Величність заохочує єднання знаті за допомогою шлюбів, — де Бомон ковтнула вина, примруживши задумливо сірі й пронизливі очі. – Але наразі не усі знатні англосакси задоволені новою владою. Ходять чутки, що на півночі Англії неспокійно… Хоча графи Нортумбрії і Мерсії присягнули на вірність нашому королю…

— Його Величність має неабияку військову підтримку, гадаю, будь-яке повстання зуміємо придушити, — доволі рішуче й впевнено пролунав хрипкий голос де Берга. – А щодо шлюбів… Я би й не одружувався наразі, але король звелів. Також законні спадкоємці потрібні графству, — він показово зітхнув та іронічно вигнув брову, хоча в бік дружини не дивися. Після цих слів Мія лише стиснула губи й заціпеніла… Спадкоємці? Та вона краще віддасть Богу душу, ніж Бранду своє тіло! Ні, цей чоловік ніколи її не торкнеться після усього болю, який завдав!