Глава 10

Неймовірно втомлена Мія прямувала коридорами центральної вежі у супроводі своїх служниць, Бет та Амелії, а також місцевого управителя замку Арона, який періодично зиркав на нову пані оцінюючим й цупким поглядом сірих очей та награно всміхався. В світлі настінних смолоскипів виблискувала залисина на голові цього чоловіка, ріденьке і руде волосся сягало плеч, округле й рум’яне обличчя гладко поголене, лише маленька борідка кумедно стирчала. Судячи з зовнішнього вигляду управителя, Мія дійшла висновку, що він любить смачненько поїсти…

Піднявшись ґвинтовою драбиною на другий поверх, Арон супроводив свою нову пані в кінець довгого коридору до масивних дубових дверей.

— Ось там, в іншому кінці знаходяться покої Його Сіятельства, а ось тут панни Денізи, а оті двері… покої панни Маргарет, — він кахикнув й опустив збентежено погляд, адже незручно згадувати коханку графа в присутності законної дружини.

— Дякую, Ароне. Наразі мене цікавлять мої покої, а завтра вранці ви мені покажете замок, адже маю намір усе роздивитися, як слід та поспілкуватися із челяддю. Також бажаю, щоб мої служниці мешкали поруч, якщо можливо, в суміжних покоях. Звеліть принести балію й теплу воду, адже до купальні вже не дійду, сил бракує! – Мія промовляла чітко, наказово, а управитель лише мовчки хитав ствердно головою, мимоволі смикаючи товстими й короткими пальцями свою борідку.

І хоч нові покої Мії були доволі просторими, молода графиня так і застигла на порозі, злісно примружилася й вперла руки в боки.

— Чому тут так брудно?! – гнівно поцікавилася вона в Арона, який враз почервонів, наче помідор, ховаючи очі. – Скрізь пил! – Мія пчихнула, невдоволено споглядаючи темно-коричневу тканину балдахіну над ліжком, яку неодмінно треба буде замінити на більш яскраву. Також на ложі не спостерігалося навіть ковдри, лише недбало лежала овеча шкура. Стіл біля заґратованого вузького вікна був чимось заляпаний, а дощата підлога брудна, мов в стайні, без жодного килима…

— Я все владнаю, Ваше Сіятельство… то якесь непорозуміння… — збентежено пробурмотів управитель, здавалося, й сам був приголомшений… — Ви можете тимчасово розташуватися в гостьових покоях, а тут прибиратимуть… Там і відпочините, адже ввечері буде урочистий бенкет на честь Вашого з паном прибуття…

— Та я вже бачу, як мені тут «раді», — єхидно мовила Мія й похитала головою докірливо, а управитель вже не знав, куди подітися від сорому, аж тремтів, бідолашний. Кмітлива графиня відразу зрозуміла, що той безлад навмисне вчинили перед самим її прибуттям, навіть вже й здогадувалася, хто саме…

— Вибачте, Ваше Сіятельство… усе виправлю… я… звелю, щоб до гостьових покоїв принесли балію…

— Гаразд, Ароне. Не варто нічого туди нести. Я залишуся тут, — Мія рішуче подивилася йому в очі. – Нехай в моїх покоях прибиратимуть слуги під час бенкету, у моїй відсутності. Скрині з речами також принесіть сюди й бажано, щоб ключ від дверей був лише в мене.

— Гаразд, як бажаєте, Ваше Сіятельство. Балію принесуть сюди, а в гостьових покоях тоді зупиниться графиня де Бомон, літня вдова… Її наш пан також запросив на вечірній бенкет, — чоловік полегшено зітхнув й почухав борідку. – А ваші служниці мешкатимуть поруч, у сусідній кімнаті…

Втомлена з дороги Мія вже не зважала на пил і бруд в кімнаті, вона блаженно занурилася в теплу воду балії й геть розімліла, заплющивши повіки…

— Господи, та невже не могли прибрати у ваших покоях?! – обурювалася Амелія, викладаючи із скрині речі Мії, а Бет допомагала пані мити голову. – Добре, хоч камін розтопили й принесли ковдру…

— Амеліє, зважаючи на реакцію управителя, цей безлад тут вчинено навмисне, — Мія тихо зітхнула, сидячи в балії. – Адже у вашій з Бет кімнаті наче й чисто…

— Та тут скрізь брудно й незатишно, господині справжньої немає! – гаркнула Амелія злісно, дістаючи із скрині сукню з бордового оксамиту, яку юна графиня вдягне на бенкет.

— Наразі вже є, — на розімлілому обличчі Мії з’явилася легка, але багатообіцяюча усмішка. Що ж, не вона почала те протистояння й ниці «ігри».

Із величезним задоволенням юна леді шуснула під вовняну ковдру, добре, хоч постіль чиста. Дратував неабияк лише темний балдахін над ліжком, але втомлена дівчина не зважала вже на це й відразу занурилася у міцний сон… І наснився їй кузен Базілл у чорному вбранні, він стояв посеред якогось закинутого приміщення із молитвеником в руках, а на підлозі Мія із жахом побачила кубло змій, які загрозливо сичали й повільно повзли в її бік…

Графиня прокинулася в холодному поті й видихнула із полегшенням, це лише сон…

«Недарма змії наснилися, адже вони тут скрізь…» — вона піднялася на ліжку, відчуваючи, що добряче виспалася. Раптом в двері хтось постукав. Схопившись на ноги, Мія закуталася в плащ та відчинила засув, впускаючи до своїх покоїв Бет та Амелію.

— Ой, моя пані… поки ви спали, в замку таке відбулося! – Бетті єхидно реготнула.

— А мені геть не смішно, мабуть, в цьому замку окрім безладу ще й гостям не раді! – невдоволено буркнула Амелія. – Бідолашна графиня де Бомон… І чим та жінка заслужила таке ставлення до себе? Нехай де Бергу буде соромно… — вона гнівно махнула рукою й скрушно похитала головою. – Моя пані, незабаром бенкет і ми прийшли, щоб…

— А що трапилося в замку? – очі Мії блиснули із цікавістю, а Бетті знову істерично реготнула, прикриваючи долонею свої вуста.

— Літня графиня де Бомон зупинилася в гостьових покоях і коли втомлена дорогою жінка міцно спала, хтось нишком заліз до кімнати й вилив у її скриню із вбраннями помиї! – Бет знову пирснула, давлячись сміхом. – Бліда й налякана Маргарет носилася замком, мов вжалена, а Його Сіятельство довго вибачався перед де Бомон, вона неабияк розлютилася! Ледь вмовив, щоб залишилася, адже ображена гостя мала намір покинути фортецю негайно…

— Бет, припини, мені не смішно… Це огидно! – буркнула Амалія, наливаючи у тазик воду.— Добре, хоч вбрання для тієї жінки знайшлося…