Глава 26

Адель

Що ви відчуєте, коли одного дня ваше звичне життя буде зруйновано, а відповіді на запитання, які не покидали вас протягом багатьох років, освітлять розум? Як жити далі, коли світ зовсім не такий, як ви собі уявляли і ви зовсім не ті, за кого приймали себе раніше? Яке почуття роздиратиме вас на мільйон шматочків, коли тиша одинокої кімнатки заглушить спогади і вивітрить із вашої свідомості слова інших? Я вам скажу... Ви відчуватимете щастя... Те неземне, майже нереальне, божевільне і всеохоплююче щастя, яке відчуває людина, врятована із полону вогню або води. Ви відчуєте легкість і волю. Захочете літати... Все життя мені дуже не вистачало тепла. Здавалося, що я жила на Північнім полюсі, де кожний охочий щоднини докладав до моєї сніжної вежі по крижинці своїми холодними словами. А потім у моє життя велично увійшла принцеса. Своїм ніжним люблячим сестриним поглядом і гарячими обіймами розтопила ті одвічні сніги, перетворила все навкруги на квітучі райські сади. Вона подала мені руку і підняла з безодні страждань, у яку закинула мене доля. Один день, який я просила, щоб попрощатися із звичним життям, був справжнім випробуванням. Я почала сумувати вже тоді, коли ще її карета не зникла з моїх очей. Моя сестра виявилася надзвичайною дівчиною. Я мріяла бути схожою до неї, але розуміла, що нового життя дуже боюся. Згадуючи історії, які вона розповідала мені про палац і свої обов'язки, я не уявляла моєї ролі в цьому всьому. Сховатися в тіні Ельзи не боялася, навпаки мріяла про це. Бажала, щоб трон посіла моя золотоволоса сестричка, а я б допомагала їй, як могла. Вона стомлюватиметься від вирішення державних справ і тоді приходитиме до мене. Я стану її порадницею, помічницею, опорою. Іноді влаштовуватиму душевні чаєпиття для неї і її друзів, щоб королева більше відпочивала і спілкувалася із рідними. Ми славно заживемо, дружньо і весело... Лише б тільки ніхто не примушував мене взяти на себе функцію управління. Я щиро боюся навіть думати про те, що мені потрібно буде вирішувати життя величезної імперії! Ні, я зовсім не схожа на Ельзу. Вона сильна і могутня, а я... Навіть у шовках та атласах моєї сестри я залишуся селянкою Адель. І так думала не одна я.
Моя баронеса, яка здавна мріяла потрапити у королівську сім'ю, тепер вирішила діяти через мене. Приготувала безліч подарунків, які змушувала мене прийняти, як символ примирення.
 — Мені не потрібні ваші дари, — стискаю плечима я. Трохи ніяково, коли вона зве мене принцесою, а не дурепою — розтяпою.
 — Що означає "не потрібні"? Адель, ти відмовляєш мені? Ти повинна розуміти: те, що до цієї пори ваша сім'я жила доволі заможно, це моя заслуга, — пишно мовила жінка.
 — Ваша заслуга? Це заслуга моїх батьків, які працюють з дня до ночі. Я пішла до вас на службу ще дитиною. І звідки вам знати як живе моя сім'я? Ви це кажете, бо хочете, щоб я замовила перед королем слівце за вас. Коли моя сукня рвалася, я не завжди мала на зміну іншу. Тоді ви сміялися, обзиваючи обірванкою. А зараз подарунки? Але це подарунки не для мене, а для мого титулу... Краще віддайте їх усі своїм слугам. Їм це потрібно.
 — Ах ти, мерзотнице! Уявила себе великою принцесою? Ти й нігтя Ельзи не варта. Це якась помилка сталася. Сестра принцеси померла! Я розумію міледі, їй важко жити з трауром. Але ти... Чи тобі в палац? Поглянь на себе! Ти станеш ганьбою для королівської сім'ї! Ельза назад тебе привезе в це село і тоді куди дінешся? Я тебе на службу, невдячну, не візьму! Ти жалюгідна, Адель! Принцеса скоро це побачить!
 — Ви це кажете зі злості! — шепочу я.
 — Ти й сама знаєш це... — посміхнулася вона і швидкими кроками покинула вітальню, залишивши мене сам — на — сам із своїми думками. У ті миті я відчувала себе саме тією обірванкою, якою мене описала Айседора. Я не скидалася на благородну міледі. Якщо нею народилася, то жорстоке життя давно витіснило з мого характеру всі відблиски величі батьків. Моє серце покрилося пеленою непевності. Народився страх підвести династію, стати ганьбою своєї сім'ї... В дійсності щасливий кінець кожної казки приховує правду. Білосніжка, вийшовши заміж за казкового принца, теж сумувала за лісовими гномами і не одразу змогла стати щасливою королевою. Вона також боялася стати подобою своєї злої мачухи — відьми. А мені далеко до Білосніжки... Наша історія мала б логічний кінець, якби ми завершили свою розповідь на дні, коли правда відкрилася, а втрачена принцеса знайшла свою сім'ю. Але хотілося б зруйнувати протерті канони і розповісти вам про те, що ж було потім. Метою нашою історії з самого початку було розповісти правду. А насправді кожна переміна несе з собою як і щастя, так і різноманітні труднощі. Долати минуле не всім легко.
Того дня я вперше зітхнулася не лише з страхом підвести сім'ю, але й із заздрістю. Мої колишні подруги абсолютно змінили своє ставлення. Хтось вітав мене поклоном, а хтось зміряв презирливим поглядом, посміхаючись. Всі вони виявилися не такими щирими вболівальницями мого щастя, якими скидалися раніше. Маєток Айседори я покидала зі змішаними почуттями. Дякую лише тітоньці Таміні. Ця жінка надзвичайно раділа за мене і розвіювала мої сумніви. Звичайно, їй же я також запропонувала їхати із нами в столицю. А оскільки своєї сім'ї в неї так і не було, то жінка з великою радістю побігла збирати свої скромні пожитки в торби і клунки. Найзворушливіше я прощалася із панею Дженною та дядьком Генріхом, моїми найвірнішими друзями. Жоден із них не погодився покидати свого дому. До того ж вони ще й заборонили мені будь-як допомагати їм з висоти свого титулу. Але в гості багато разів запрошували. І я вже тоді знала, що часто приїздитиму сюди. Моя добра господиня охоче вислухала мої страхи з ласкавою посмішкою. А потім сказала те, що стало символом моєї мужності на той період.
 — Адель, ти боїшся підвести сестру і батька. Це природньо. Хвилювання — ознака того, що душа ще не покрилася плівкою байдужості. Саме тому, що тебе пронизують страхи, ти боротимешся із ними пліч — о — пліч з Ельзою. Вона всього тебе навчить, а ти зрозумієш, запам'ятаєш і врешті через певний період часу не відрізниш себе від твоїх вельможних родичів. Прошу тебе про одне: не дай своєму серцю запліснявіти під кіркою влади і багатства. Не зрікайся самої себе, Адель. Удосконалюйся, вчися, прислухайся до порад рідних, але не зраджуй собі. Це найпростіша і найважливіша істина цього світу... — казала мені добра леді. Вона мала рацію. Істини взагалі прості, це ми, люди, звикли все ускладнювати. Подякувавши леді та попрощавшись із нею, я поспішила додому. Моя сім'я збирала речі. Свою оселю вони покидали не дуже легко, однак думки про майбутнє життя радували. Енріко бігав кімнатами і повсякчас запитував леді Мелісу чи беремо ми цю або іншу річ. Він мріяв про казкове життя, зовсім безжурне... Мати з присутнім їй оптимізмом у захваті розповідала як тепер заживемо. Вона збирала речі в скриню і вирішувала що варто взяти із собою. Батько бурчав на дружину і просив її не брати зайвого, бо тепер король одягне всіх у золоті шовки. Він же й прораховував своє подальше життя і мріяв про власну конюшню. Він навіть двічі посміхнувся мені, видавши фразу, яка вивела маму із рівноваги:
 — Все ж таки добре, що я підібрав Адель із того замету. Ти бачиш, Мелісо? Я ж казав тобі, що вона дитина багачів!
 — Ти знущаєшся?! Чи не ти просив її залишити в тім снігу?! Чи не ти все життя бив і ображав? Ич, як задаєшся тепер! — закричала жінка.
 — Чи ти дурна, бабо? То я виховував її! А поглянь на неї зараз! Яка дівка гарна виросла! І розумна, і вправна, і слухняна! Чи виховав би її краще король?
 — Ой, Оскаре! Краще мовчи, бо я вже терпіння втрачаю. Дивися, бо договоришся! — вигукнула Меліса, а я лише важко зітхнула і покинула кімнату. То от як ви заговорили тепер, батьку? Де ж ти, Ельзо? Де ж ти? Ти лише приїдь по мене на світанку, як і обіцяла. Приїдь, ти так мені потрібна... Увечері до нас прийшла тітка Таміна із своїми речами. Вона так боялася не встигнути зранку, що вирішила заночувати тут.
Ніч тягнулася, наче вічність. Вже на першій зорі я зіскочила з ліжка, хутко вдягла свою найкращу сукню, заплела стрічку у косу й сіла біля вікна, чекаючи. Там я й незворушно просиділа кілька годин.
Благословенною стала мить, коли знадвору почувся скрип карети і тупіт прудконогих коней. Моє серце забилося удвічі швидше, а я різко закрила обличчя руками, не вірячи щастю. На вулиці розпочинав збиратися натовп цікавих, а з карети швидко вискочили два юнаки, які допомогли граційно спуститися принцесі. Це була вона, міледі Ельза. Саме такою величною і розкішною я пам'ятала її з дитинства. Як хочеться бути подібною... Стривайте, а це там... не Армель? "Армель!" — тривожно затремтіло серце, а я повільно спустилася зі стільця на землю. Вітер грався його темнорусявим чубом, постать прикрашав багатий каптан із невідомої мені тканини, яка майже переливалася всіма барвами морських відтінків. Красень! Один із найповажніших і найбажаніших наречених імперії. Мій прекрасний принце, ти приїхав по мене? Святі небеса! Я ж навіть вийти з будинку не можу, як покажуся тобі? Замість зачіски — косичка, замість пишної сукні — убоге платтячко, замість прикрас — подарована тобою ж брошка, яку ношу біля самого серця стільки років... Чи такою має бути принцеса? Ти пам'ятаєш мене, Армелю, вбогою селянкою. Але я б хотіла, щоб ці спогади полишили тебе... Ти мав побачити мене такою ж розкішною, як Ельза, але я ще зовсім на неї не схожа...
 — Адель, приїхали! Вийди швидше! — почувся дзвінкий голос матері. Моє серце краялося від сумнівів. Я хотіла побачити Ельзу, побігти до неї, але не наважувалася постати перед маркізом... До вельмож вийшла тітонька Таміна, щось щебечучи їм. Вибіг Енріко, який одразу ж познайомився із чоловіками та привітався з принцесою.
 — Арлете, пробач. Цей молодий юнак значно проворніший тебе, я знову закохалася в іншого! — садом роздався дзвінкий сміх сестрички, після того, як вона переконалася, що за мить я спущуся до неї. Я ж спускатися не поспішала, тому що й через вікно добре чула їх розмови.
 — То це його обнімаючи, ти спала? Ах, Ельзо, як ти так можеш зі мною? То принц Дерек, тепер вже цей юний лицар! Я бережу тобі вірність, не дивлячись ні на що, а ти завжди мені зраджуєш... — вдавав образу золхідець, ніжно розглядаючи золотоволосу міледі і селянського хлопчика, якого вона міцно обнімала.
 — А що вдієш? Життя таке! — сміялася красуня.
 — Не кажи, що тебе життя до цього змушує! — відповів брюнет, похитавши головою. А потім нахилився до Енріко і посміхнувся: — Я вирішив, що ти не їдеш у палац... Я суперника з собою не беру.
 — А я поїду з принцесою, — схопившись за руку Ельзи, впевнено мовив мій братик, від чого всі вибухнули сміхом.
 — Вирішив він! А кому важливе твоє благословіння? Забув, хто в домі господар? — дзвінко відповіла золотоволоса спадкоємиця трону, тим викликавши нову хвилю сарказму золхідського друга.
Вони були такими безтурботними і радісними, мов у дитинстві, що я мимоволі зачарувалася. Сміялася з їх жартів, забувши про свої страхи. Певно, саме це й допомогло мені наважитися вийти із будинку. З посмішкою поглянула на сестру. Зараз для мене на першому місці була вона, хоч бачити Армеля також вкрай приємно.
 — Сестричко... — здається, що я кажу це надто тихо, але крізь їх сміх і жарти вона почула. Оглянулася і зупинила на мені погляд. Її очі спалахнули радістю, обличчя заіскрилося усмішкою.
 — Адель, сестро... — вигукнула вона і побігла на зустріч. А я зовсім забула про все на світі і просто кинулася до неї, до моєї рідної сестри.
 — Ти приїхала... — шепочу вже в її обіймах.
 — Хіба я могла інакше? Тепер усе буде добре. Ми завжди будемо разом... — дзвінко і радісно відповідає вона і бере мої руки в свої. Потім граційно повертається і звертає мою увагу на юнаків, що на мій подив, низько вклонилися:
 — Принцесо...
 — Принцесо, — з посмішками промовили вони, а я ледь не провалилася під землю від якоїсь незрозумілої ніяковості. Чи мені такі вельможні пани мають уклонятися до ніг?
 — Звикай... Відтепер тебе шануватиме увесь світ... — прошепотіла міледі, усміхнувшись, і підвела мене ближче до чоловіків:
 — Дозвольте вам представити Її Високість Адель Ендаласійську, принцесу нашої священної імперії, — поважно мовила вона. Юнаки ще раз уклонилися, після чого Ельза звернулася до мене: — Рідна моя, знайомся... Ви знайомі, але я представлю вас нарешті з усім почтом. Маркіз Армель, мій названий брат, найкращий друг, моя підтримка... Якщо моє дитинство було щасливим, то це завдяки Армелю. Ми були нерозлучними, такими залишилися й до цієї пори. Мій друг — твій друг. Армелю можеш довіряти геть усе, він ніколи не зрадить жодну з нас.
 — Я така рада... ну... знайомству, — якось ніяково шепочу я і ледь не непритомнію, коли Армель надзвичайно ніжно і легко цілує мою руку, не зводячи з мене погляду. А я одразу ж ховаю свої блакитні очі, вкрай зніяковівши.
 — Це справді ви? Я не в силах передати, який щасливий, що ви знайшлися, Ваша Високосте... — шепоче він, а мене кидає в холод від тих слів. Мимовільно згадую як побивався нещасний на кладовищі, гадаючи, що то померла я. Ця думка змушує мене ніжно посміхнутися і ще раз зиркнути в обличчя маркіза.
 — І я щаслива... То ви здогадувалися тоді, маркізе Армелю?
 — Якщо ваша ласка, то просто Армель. Я ж казав вам, міледі. Так, я здогадувався... Але не уявляв, що ви рідна сестра Ельза...
 — Знайдете час порозмовляти про це, — встрягає сестричка, за що одразу ж отримує від Арлета невдоволену міміку. — Адель, люба. Хочу познайомити тебе з принцом Арлетом Золхідським. Мій добрий друг...
 — А я знаю принца Арлета. Ви знову в тому ж складі, що й дев'ять років тому, сестро, — посміхаюся їм і невміло подаю руку брюнету.
 — Це для мене честь, міледі. Ельза не сказала, що я також допомагав вас шукати? — додав брюнет, розсмішивши усіх нас.
 — А ти своє ніколи не впустиш! — сміється зеленоока.
 — Я завжди й тому перемагаю, — поспішив мовити золхідець.
 — Коли це ти перемагав узагалі? — з колкістю запитує моя сестричка, а я трохи дивуюся їх не вельми ніжним розмовам. Мені здалося, що між ними щось більше, ніж дружба. Отже, я помилилася?
 — Найважливішу свою битву я виграю, сонечко. Я вже близький до перемоги. Надто жадана нагорода, щоб здатися...
 — Тільки спробуй щось знову прокрутити за моєю спиною!
 — Навіть не думав. Я своє слово тримаю, крім того нині мені вигідніше діяти з тобою спільно... Та й який сенс робити щось таємно і позбавити тебе можливості оцінити все, га? — добродушно посміхнувся юнак, а я зовсім нічого не зрозуміла. Армель ласкаво звернувся до мене:
 — Не зважайте. Не дивуйтеся, принцесо. Розпочинайте звикати. Ця парочка ні дня без суперечок не може прожити, вони і на мечах б'ються, і маячню всяку торочать, і звинувачують одне одного в усіх смертних гріхах, але коли хтось із них у небезпеці, кожен готовий іти напролом, лише б подати руку допомоги. Зрозуміти це неможливо, можна лише звикнути...
Ми дружньо засміялися, після чого Ельза повела розмову в іншому руслі.
 — Я привезла для тебе розкішну сукню. Ми їдемо в палац, а там все надто на показ. Ти почуватимеш себе впевненіше, будучи одягнена по-королівському. Ходімо?
 — Ходімо, — радісно посміхнулася я. Нарешті, я ж так боялася постати перед батьком і придворними у такому жахливому вигляді. Спритна міледі швидко дістала з карети великий пакунок і повела мене в дім. Вже там я вражено заклякла, розглядаючи неймовірної краси сукню, яка дуже скидалася на ту, в якій тепер була Ельза. Сестра допомогла мені переодягнутися і навіть намагалася привести у порядок моє волосся, але потім зрозуміла, що вона далека від цією науки. Довго щось мудрувала і врешті змогла вигадати мені простеньку, але дуже гарну зачіску, яка привела мене в захват. Мені взагалі подобалося все, що зараз зі мною відбувалося. Моє перевтілення глядачі (юнаки, названі батьки, Енріко і тітка Таміна) прийняли на славу. Я сяяла щастям, коли згадувала картину, що побачила в дзеркалі. На мене дивилася істинна принцеса.
 — Ельзо, у вас зовсім різні зачіски, — зітхнув Арлет. — Якби ж ще однакові зачіски, то було б незрівнянно!
Принцеса була рішучою, тому почувши пропозицію, одразу погодилася:
 — Армелю, відтвори мені зачіску Адель. Бо в мене руки до цього не стоять...
 — Дозволь мені... Я тобі зроблю, — одразу ж напосівся золхідець і доти вмовляв свою міледі, доки вона з гучним сміхом не погодилася.
 — Тільки, Арлете, зроби так, щоб від мене не тікали перелякані люди...
 — Багато хочеш, — підсміювався юнак і чаклував над золотим волоссям своєї панянки. Чоловічі пальці невміло плуталися в кучерях, котрі постійно кудись тікали, не слухалися і вислизали з під шпильок. А проте принц не здавався і не приховував, що йому подобалася авантюра, в яку він з доброго дива встряг. У той час Ельза безтурботно сиділа на лавочці під нашим будинком і приховувала свою легку ніяковість жартами. Вона й слідкувала, щоб слуги завантажили клунки моєї рідні в карети і щоб нікого не залишили вдома. Коли все було готово, екіпаж рушив у путь. Ну, а наша четвірка ще довгенько залишалася під моїм колишнім домом. Зачіска, непосильним трудом зроблена Арлетом, Ельзі сподобалася. Або вона не хотіла засмучувати свого друга. А проте моя сестра дійсно була чарівною, я й не очікувала, що в принца вийде так гарно. За годинку ми злагоджено поспішали до карети. Арлет галантно подав руку своїй зеленоокій красуні, бажаючи допомогти їй, але тієї ж миті її погляд упав на натовп селян, який не могли надивуватися з того, що бачили. Зобразивши царську велич на обличчі, Ельза не сіла в карету, а лише зробила кілька кроків у сторону людей, котрі одразу ж склонилися перед нею.
 — Ви знаєте хто я? — дзвінко запитала вона, а люди в усі голоси назвали ім'я міледі. Вона розкішно посміхнулася: — Упізнали! А отам біля карети стоїть моя сестра, яку викрали немовлям. Ви всі знаєте її, це Адель! Порадіймо разом! В честь того, що принцеса знайшлася, перш ніж поїхати у палац, я можу вислухати вас, якщо ви бажаєте щось мені розповісти чи просити. А точніше, щоб слухати потрібен час, але я однаково допоможу вам. Ви приїжджаєте до мене аж у столицю, а тепер я тут... Чи є тут такі, у кого хворі рідні і потрібна допомога лікаря? Чи знаєте ви про осиротілих дітей? Нехай ці люди піднімуть руки!... Бачу, я пішлю у це село кількох лікарів. А згодом ми відкриємо стаціонарну лікарню, оскільки мій найближчий фонд звідси далеко і не всі мають змогу дістатися туди. Ще я пришлю своїх слуг і вони заберуть сиріт у притулок, а поки дбайте про них. Коли приходить біда, то вона не може не торкнутися сердець громади! Які ще у вас є важливі прохання? — люд із захватом і радістю понісся до міледі, а ми лише здивовано і усміхнено переглядалися. "Вона молодець" — прошепотів мені Арлет, а Армель підбіг до принцеси, щоб допомогти їй запам'ятати усе. Це було надзвичайно. За проханням Ельзи селяни не створювали великої черги і дуже коротко викладали зміст своїх бажань. Багато хто забував про основні проблеми і підбігав до принцеси, аби просто торкнутися її чи подякувати за щось. Я думала, що ми затримаємося ще на три години, але на мій подив сестра виявилася справжнім професіоналом і дуже швидко розібралася з підданими.
 — Хай Всевишній благословить вас! Ми молимося за вас, міледі! — радісно гукав народ.
 — Дякую. Я борюся з тим, щоб у нашій імперії всі люди мали свій дім і не скиталися містами та селами в пошуках притулку. Допоможіть мені! Підніміть руки ті, хто останнім часом бачив таких!
Кілька чоловіків підняли руки, а тоді Ельза покликала їх до себе і змусила чітко пригадати всі деталі їх зустрічі з жебрачкою. Мої сусіди скверно описували дівчину, яка стукала в двері їх будинків. Вислухавши це, сестра впевнено запитала їх:
 — Хтось із вас хоча б один раз просив моєї аудієнції у палаці?
 — Я просив, Ваша Високосте. Моя сестра сильно захворіла, я прийшов до вас про лікаря благати. У вашому фонді нас прийняли...
 — Твоя сестра одужала?
 — Хвала небесам, так, Ваша Високосте. Дякую вам, ми щодня всією сім'єю відтоді за вас молимо Всевишнього!
 — Бачите, як вийшло? Це ж ви хотіли спустити на мене собак? Я прийняла вас у своєму домі, надала допомогу, а ви грубо виставили мене... Ви всі! Того вечора у двері ваших будинків стукала я. Я потрапила в біду, на мою карету напали розбійники, мені довелося тікати і просити допомоги в селян. Але ви не впустили мене на поріг оселі. Не дали ні шматочка хліба, не хотіли допомогти помираючій на галявині людині...
 — Пробачте нас, Ваша Високосте! — вражені господарів домів впали навколішки перед принцесою. Їм було не просто страшно гніву, але й дійсно шкода за свій вчинок, бо ж знали про щедрість міледі і розуміли, що в боргу вона не залишилася б. Але тоді ми б з Адель не зустрілися і не дізналися, що сестри. Так що все, що сталося, було відповіддю на наші молитви... У той час Ельза велично продовжила:
 — Але річ не в мені, а в тому, що на моєму місці могла бути будь-яка людина. Хто ви такі, що дозволяєте собі таку ницість? Навіть вовки в лісі живуть зграями! Навіть звірі допомагають одне одному в біді, а ви люди! Яка різниця хто опинився на порозі вашого дому? Принцеса чи жебрачка, купець чи конюх? Яка різниця який на людині одяг і яке прохання? Якщо комусь потрібна ваша допомога, то відмовити ще й так грубо — це гріх перед Богом і сором перед людьми! А якщо хтось із вас скитатиметься, просячи допомоги, а всі господарі будинків, в які постукаєте, будуть недружелюбними? Чому ви не думаєте, що ваші гріхи можуть впасти на голови ваших дітей чи онуків? Сам Спаситель завіщав любити одне одного і допомагати, а що зробили ви? Ви — не мої вірні піддані, яких я приймаю у палаці! Ви — варвари! Мені соромно за вас... Мій народ готовий простягти руку дружби незнайомцю, мій народ йде стопами своєї міледі! А ви навіть не дивитися в ту сторону, за що роками борюся я! Я повертаюся в палац, нехай цей день стане для вас уроком! Ніхто не безнадійний, якщо щиро захоче змінитися. І я вірю, чи принаймні хочу вірити, що одного дня ви усвідомите свою помилку і станете гідними людьми... Навіть більш гідними, ніж вовки... Мої піддані, до кінця неділі лікарі і слуги, які виконають те, що я почула від вас сьогодні, будуть у селі. Коли буде потрібна допомога, ви знаєте де я живу...
Ельза гордо підійшла до нас і знову подала руку Арлету, який лише посміхнувся їй і прошепотів: "Справжня королева". Ми тієї ж хвилини всілися в карету і рушили в путь. Я міцно тримала руку моєї сміливої сестри, котра сяяла, наче сама зірка, від щастя. Вона обійняла мене і схилилася головою до моєї голови, розповідаючи як славно ми тепер заживемо. Армель та Арлет сиділи навпроти нас, жартома також обіймаючись і називаючи одне одного братом. Це була надзвичайно весела дорога і неймовірно приємна компанія, з якою час минув просто миттєво. Наближалася мить, якій судилося змінити всю мою долю. Я жахливо нервувала перед зустріччю з батьком, тому знаходила втіху у сестрі. Ельза заспокоювала мене і дорогою коротко описала звичаї палацу і його жителів ще раз.
 — Після того, як ми предстанемо перед королем, підемо з тобою до герцогині Каролін і зробимо їй сюрприз. Нехай пригадає стара відьма події двадцять років тому. Ми освіжимо її пам'ять, — казала золотоволоса, а її голос повнився ненавистю. Мені навіть стало лячно від того... Врешті карета зупинилася, а моє серце на мить завмерло. Першими ступили на землю наші лицарі, які допомогли вийти з екіпажу спершу Ельзі, яка сиділа ближче, а потім і мені.
 — Ласкаво просимо додому, принцесо, — прошепотів Армель, все ще тримаючи руку. Ніяково посміхнувшись, я поглянула на нього з особливою ніжністю, після чого миттєво перевірила чи не спостерігають за нами Ельза з Арлетом. Але в той час вони перешіптувались про щось своє, а тому я полегшено видихнула і одразу ж напружилася. Великий розкішний палац і цей неповторний осінній сад... Невже це мій дім?
 — Сестричко, першим тебе має побачити монарх. Щоб не прикликати непотрібної уваги, я одягну тобі капелюшка з вуаллю. Наша тітонька по матері завжди носить такі. Просто ми надто схожі і в непідготовлених придворних станеться розрив серця. Батько оголосить про те, що ти знайшлася найближчим часом. Сьогодні ж...
З цими словами золотоволоса закрила моє обличчя чарівною вуаллю ніжно — блакитного кольору, що звисала з капелюшка. А після цього ми всі четверо рушили до палацу. Перед дверима батька Ельза тричі попрохала мене не хвилюватися і міцно тримала мою руку, аби я не злякалася і не втекла. А я могла б, бо більше всього на світі боялася нашої зустрічі і ненавиділа оцю мить чекання. "А якщо я не сподобаюся йому? Якщо він не полюбить мене?" — крутилося в голові, затуманюючи баки і доводячи мене до напівпритомного стану. Я б обов'язково так і сказала сестрі, якби тут не був присутнім Армель. Молоти такі дурниці перед маркізом було соромно.
 — Ваша Високосте, король очікує на вас, — поклонився нам вартовий і відчинив двері. Потім я зрозумію, що все відбувалося за лічені миті, але зараз кожна доля секунди для мене подібна до цілої години.
 — Адель, сестро... Зараз ти не побачиш короля, бо на тебе чекає твій батько. Ти не маєш хвилюватися. Знай, що він усе життя любив тебе рівно, як і мене. Ти готова?
Я не була готова, але довелося погодитися і зробити цих кілька кроків разом із Ельзою. Міледі граційно поклонилася королю і я теж намагалася виконати реверанс, хоч він вийшов не таким умілим, як у сестри. Вслід за нами зайшли юнаки, а коли зачинилися двері, я відчула всю напруженість, навіть наелектризованість повітря у головних покоях палацу. Король стояв навпроти нас, пильно розглядаючи то мою вуаль, то обличчя принцеси. Поруч із ним стояла розкішна жінка, чиє обличчя нагадало мені сестру. Вони були дуже схожими між собою, а я трохи відрізнялася. Та й на батька мало скидалася. До кого ж тоді я подібна? Від кого перейняла красу?
 — Ваша Величносте... Тату, як і обіцяла, я привезла до вас мою сестру. Її звати Адель. Я щаслива познайомити вас... — тремтливим голосом промовила міледі і зняла з моєї голови капелюшок, відкривши обличчя. Монарх тієї ж миті судорожно зловив повітря і хитнувся, але тут же знайшов опору у жінці, що стояла поруч. На його очах, як і на її, затремтіли сльози, а я пильно вдивлялася в обличчя чоловіка з надією. Моє серце калатало, мов несамовите, наче хотіло вистрибнути з грудної клітки. А я не могла втямити: чого ж він мовчить? Чому така реакція? Певно, він бачить у мені селянку і не може зрозуміти навіщо його донька привезла у двір якусь служницю? Не селянку він бачив... Не селянку...
 — Акселл? — злетіло з його вуст тихе й непевне.
 — Її звати Адель, — обережно переправила моя сестра.
 — Ні, я... Я кажу про твою матір... — прошепотів Аделард. — Саме такою я й запам'ятав її. Ці блакитні очі, тонка посмішка, світле до прозорого волосся... Це ж твоя матір, Ельзо? Наче її світлий дух зійшов з небес. Їй же тоді також було дев'ятнадцять...
 — Ми можемо показати вам родимі плями, — усміхнулася золотоволоса.
 — Які родимки, доню? Це моя донька... Це донька Акселл. Вона — справжня копія вашої матері... Адель, донечко моя. Моя рідна... Чого ж ти там стоїш? Ходи, я так за тобою скучив... — лагідно промовив монарх і розкрив для мене обійми.
 — Тату... — прошепотіла я і тієї ж миті кинулася до нього. Міцно обійняла за шию і уткнулася обличчям у хутряний комір. Як довго я чекала цих слів!
 — Тату, татусю... — шепочу в його вухо, а він міцно обнімає мене, цілує волосся, пригортає до себе і...плаче. Плаче й та добра тітонька, що стоїть поруч. Вона подекуди гладить мою руку і волосся, хоча я навіть не знаю хто це. Плаче Ельза. І ще той лакей, що відкривав нам двері (звати його Лер і що він зовсім не лакей я зрозумію пізніше). Потирає носа і мружиться Армель. Один лише принц Арлет веселий і усміхнений. Він і на похороні був найсильнішим, і на теперішньому святі з'єднання сім'ї не проллє ні сльозинки. Навіщо плакати, коли навкруги витає щастя? Після кількох хвилин того раю, що звався батьківськими обіймами, до нас прибігла Ельза і міцно обійняла. А ми обійняли її. Схилили із сестрою свої світлі голівки на батьківські плечі і врешті узнали цілковитий спокій. Сім'я в повному складі... Ельза притягла за руку ще й ту добру тітоньку, яка також зі сльозами цілувала і мене, і зеленооку принцесу. Нарешті ми були щасливими... Усі разом...
 — Адель, познайомся. Це герцогиня Делайн, наша рідна тітонька, яка стала мені матір'ю. Вона й тебе візьме під своє крило: серце її велике, ми усі помістимося в ньому, — прошепотіла Ельза і врешті я згадала, що це про неї, тьотю Делайн, чула стільки хорошого. Що було потім здогадатися легко. Ми довго в сімейному колі розмовляли про все на світі. Батько сидів на дивані, обіймаючи своїх двох донечок, а я ледь стримувала сльози щастя. Надто довго довелося чекати миті, коли почую таке заповітне "донечко моя", але всі ці роки страждання були варті сьогоднішнього дня. Нарешті моя душа наповнилася теплом і ароматом свічок кімнати мого батька. Я — не знайда. Я — викрадена принцеса, викрадена, а не викинута. Зараз мені бракувало лише нашої з Ельзою мами, але той факт, що я — її копія несвідомо дарував мені надію, що і вона зараз тут, з нами. В наших душах... Її функції прекрасно виконувала тьотя Делайн, котра зустріла мене з усім своїм материнським теплом, яке не змогла віддати власній дитині, а тому огортала ним нас — племінниць. Арлет та Армель згодом покинули покої, давши можливість побути наодинці в колі сім'ї. Хоча наш татусь також убачав маркіза та принца членами родини, а саме — своїми зятями. Він майже так і сказав, але тоді отримав прочуханку від своєї сестри і додав, що то такі жарти, а він нікого не одружує. Ельза на те не зважала, вона навіть піджартовувала на ту тему, а я була зовсім іншою натурою: спокійною, наївною і простою. Слухаючи їх, я ніяковіла і опускала погляд, боючись навіть випадково зиркнути в обличчя "нареченого". "Не той характер" — сказав би Арлет, порівнюючи мене з його улюбленою принцесою, адже ми з Ельзою поводилися зовсім по-іншому. Після цієї розмови я ще довго сторонитимуся Армеля, якого чомусь буду соромитися через невдалий батьків вислів.
 — Я сьогодні ж приставлю Адель як свою доньку і спадкоємицю трону людям. Ельзо, підготуй сестру. Від нині я довіряю її тобі. Ти її знайшла, тепер навчи її бути принцесою, — трохи пізніше промовив король, ніжно поцілувавши моє чоло.
 — Як вам буде завгодно... — радісно відповіла золотоволоса і підморгнула мені: — Тобі пощастило з учителькою.
 — Я в цьому впевнена, — посміхаюся і неохоче піднімаюся з батьківських обіймів. А потім ми присідаємо в реверансах і йдемо кудись коридором.
 — Спершу ми зробимо сюрприз винуватиці свята, — прошепотіла мені сестра і тієї ж миті дала кілька наказів своїм слугам, з якими дорогою вже встигла мене познайомити. Я відчула, як морозець пробіг моєю шкірою. Стало моторошно і навіть страшно... Ельза охоча до інтриг, я знала це. Але приймати в них участь мені було лячно...
 — А ти впевнена, що це та жінка винна в моєму викраденні? — стиха запитую сестру, а вона різко відрубує, що точно це знає і скоро знайде докази. Поможи нам, Всевишній!
 — Може не треба, Ельзо? — намагаюся втихомирити запал близнючки, але вона не слухає:
 — Адель, якби не вона, ти б усе життя жила з нами. Вона наказала викинути тебе в сніговий замет. Тебе знайдою звали, забула? Ти не хочеш сказати їй в обличчя, що змогла вижити попри її плани?!
Доводи були сильними, тому я погодилася і рішуче покрокувала коридором. Ельза навчила мене що і як робити, коли з'явиться жінка. Але чи відчую я ненависть до незнайомої людини? Ні, не відчула... Була впевненість, що щось ми робимо не так. Що дарма сестра затіяла це і що я не в праві притендувати на звання ендаласійської міледі. Кажуть, з вовками жити — по-вовчому вити. А я не хотіла жити в боротьбі за трон чи корону і карати нікого не хотіла. В моїх мріях було так багато щастя і радості, але тільки не війна. І, певно, на моєму обличчі це було написано великими літерами. Коли герцогиня Каролін з'явилася в коридорі, у який її заманив слуга Ельзи, я перегородила їй шлях. Вона зміряла мене здивованим поглядом і ненависно процідила крізь зуби:
 — Ельзо? Навіщо кликала? Та що це з тобою? На себе не схожа... Певно, тобі забули зробити вранішню маску. Виглядаєш блідою і якоюсь, наче тебе варили в кип'ятку. На Акселл схожою стаєш. Не до добра, Акселл погано закінчила. Чого ти, наче повен рот води набрала? Навіщо кликала? — від цих слів я ледь не втратила свідомість і геть забула, що маю робити. Просто розгубилася і здивовано кліпала очима, дивлячись на цю величну жінку. Оце так життя у моєї сестри. Мені стало ще більше страшно і не повірите: я захотіла назад, у наш старенький сільський будиночок. А в той час за спиною Каролін вже гордо стояла Ельза, схрестивши руки перед собою.
 — З ким ти розмовляєш, моя мила тітонько? Я тут... — дзвінко промовила вона, а обличчя Каролін помітно напружилося. І це була найсмішніша мить за все моє перебування у палаці. Вона зловіщо повернулася, поглянула на мою сестру, потім на мене, потім знову на сестру і вкрай заметушилася.
 — Що відбувається? — запитала вона, натомість Ельза лише весело розсміялася, плескаючи у долоні.
 — Значить, страх є навіть у таких відьом... — впевнено мовила вона, а тоді різко змінила сміх на гнів і сталеву серйозність. Навіть я злякалася цього маневру.
 — І як це, тьотю, зустрітися з тінню свого гріха через двадцять років?
 — Про що ти кажеш? — різко видихнула вона.
 — Я забула вас познайомити. Перед тобою Її Високість Адель Ендаласійська, принцеса нашої імперії. Щоб ти краще зрозуміла, дещо тобі пригадаю: тієї холодної зимової ночі королева Акселл народила двох донечок — близнят. А ти прийшла в її покої і бажала викрасти їх. Через темний прохід твої люди винесли мою сестру, а мене вкрасти тобі завадила герцогиня Делайн. За твоїм наказом Адель викинули у сніговий замет і ти думала, що її більше немає! Але вона вижила! Вижила! Її врятували селяни. В мені ти сама виховала свого ворога, ти стільки разів намагалася покінчити зі мною. Ту пастку в лісі придумала ти! І ти знову допомогла мені, бо тікаючи від розбійників, я знайшла сестру! Ти програла! Програла самій собі. І як це? Яке це відчуття? — я була вражена вмінням моєї сестри вести мовні баталії. Вона і стріляла очима, і змінювала тон, і давила на психіку... Бідолашна Каролін, для Ельзи вона буде слабким суперником, напевно. Мені навіть стало соромно за те, що я й двох слів не могла зв'язати...
 — Що ти вигадала собі, Ельзо? Твоя сестра народилася мертвою... Я сама бачила її... — герцогиня говорила щиро, а я ще не вміла розрізняти брехню від правди.
 — Не придурюйся! В її могилі — донька твоєї служниці!
 — Ельзо, ти емоційна. Гаразд, нехай твою сестру викрали і ти її тепер знайшла. То краще радій зустрічі і дякуй небесам, що зберегли її. Через свою ненависть ти вішаєш на мене всіх собак. Я вперше чую про всі ці пристрасті... — тоді ж жінка повернулася до мене і люб'язно посміхнулася: — Принцесо Адель, я рада нашому знайомству і особливо щаслива, що ти знайшлася. Ти дуже схожа на матінку, я ж ще одразу це сказала. І з сестрою схожість є, але сподіваюся, що не в характері. Ельза запальна, шалена, через що ми часто сваримося. Але з тобою сваритися не будемо. Я — вдова твого дядька принца Гаскона, звуть мене Її Світлість герцогиня Каролін, але для тебе просто тітонька Каролін. А можеш звати мене Карі, як мене називала моя покійна мама. Я щиро вірю, що ти не дозволиш себе отруїти пустою ненавистю твоєї сестри.
 — Замовчи вже! Не плети цієї маячні, бо вуха в'януть. То що, тітонько Карі, ти не труїла мене? Не ти посилала до мене убивць? — відрубала їй Ельза.
 — В тебе параноя, мила. Я тобі казала... Ще побачимося, — усміхнувшись, русявка впевнено подалася вперед коридором.
 — Не вір жодному слову! Вона бреше! Хоче з тобою подружитися, щоб ти стала її зброєю проти мене! Я подружилася з її сином, він на нашій стороні. Вона хоче відплатити тієї ж монетою, Адель! Не ведися на її лестощі, чуєш? — впевнено наказала мені сестра і потягла за руку у протилежному від герцогині напрямку.
 — А це мої покої... Вони раніше належали нашій матері до її одруження з батьком... Заходь. Слуги вже готують апартаменти для тебе. Як лише все буде готово, я покажу їх тобі. Твоя названа сім'я вже відпочиває у палаці. Їм виділили кімнати. Лер, старий слуга батька, який тепер служить мені таємно від монарха, вже шукає для них гідний маєток. Енріко навчатиметься у школі при моєму фонді. Там є всі умови і спілкування з ровесниками. Івейн та Армель підбирають твою свиту. Охорона, фрейліни...
 — І Армель теж? — здивувалася я та й не лише цим. Я була вражена наскільки у Ельзи все під контролем.
 — Так, він мій друг і водночас голова служби безпеки, звісно, що неформально. Дбає про мене, тепер і про тебе. Не хвилюйся, це не принижує його. Це нормальні відносини. Зараз ти приймеш ванну, а потім розпочнемо підготовку. Подивимося, що з моїх суконь підійде для тебе. Не турбуйся, швачки працюватимуть усю ніч і скоро ти матимеш власні розкішні плаття. Частину скарбниці із дорогоцінностей я вже наказала передати у твоє користування. Ще подивимося по моїх скриньках. У мене безліч прикрас, які я не ношу. Все від залицяльників. Обиреш, що тобі сподобається. А ще краще все одразу забиреш, бо є дуже гарні речі. Я давно хотіла перебрати свої коштовності і передати частину з них у фонди. Цим і займемося. Я хотіла з усіма познайомити тебе, але в нас мало часу, — торохтіла сестра, а я ледь встигала за нею. Сотню слів за секунду, безліч інформації, безліч справ... І як вона нічого не забуває? Як справжній командир, Ельза показала мені її розкішні апартаменти і провела до ванної кімнати. Служниці, що кланялися мені і звали Високістю, хотіли допомогти і там, але це вже занадто. Я довго вмовляла золотоволосу прибрати від мене прислугу і врешті досягла бажаного — змогла прийняти ванну без спостерігачів і помічниць. І як ці бідолашні нещасні принцеси терплять їх вічну присутність?
Коли я повернулася у покої, моя сестра дзвінко щебетала із вродливою чорнявою дівчиною, одягненою просто, але надзвичайно охайно і зі смаком. Вона була худощавою і трохи вищою навіть за мене. По дружньому стилю спілкування і чарівним посмішкам я зрозуміла, що вона аж ніяк не служниця.
 — Сестричко, знайомся. Це моя найкраща подруга, спадкоємиця трону королівської ворожки і наречена нашого кузена леді Вітелі, — поважно мовила принцеса. Чорнявка, що дійсно була дуже вродливою, вклонилася мені і підійшла ближче.
 — Я безмежно рада нашому знайомству, принцесо Адель.
 — Можна просто Адель, — усміхнулася я. Леді мені сподобалася м'якістю у спілкуванні і душевною добротою, які розкрилися при першій же розмові. Ми подружимося — сумнівів не було. Хоч зовнішньо ми були схожими із Ельзою, поглядами на життя і характером виявилися близнючками із Вітелі. Наша міледі саме так і сказала, коли під час нової бесіди її думка з нашою не зійшлася. Не дивлячись на повну протилежність із сестрою, я все більше зачаровувалася її позитивом, енергією, вогнем і незгасною величчю, що перепліталася із царською невимушеністю. Поруч із нею була впевненість, що навіть якщо цієї ж миті розвалиться увесь світ, зеленоока не впаде у паніку і миттю вигадає шлях для порятунку.
Ельза, юна ворожка та мила служниця Івейн довго підбирали для мене сукню, прикраси і все інше, а потім ще довше допомагали мені перетворитися на доньку короля Аделарда. Поки її подруги і фрейліни клопотали навколо образу, наша імператриця розповідала мені всі деталі цього свята і наголошувала на тому, як я маю поводитися. Загалом, кажучи "свято", я трохи перебільшила. Сьогодні відбудеться лише моє представлення люду з головної терраси. Нарешті здійниться моя дитяча мрія — поглянути на краєвид із королівського балкону. Усій знаті і придворним було велено зібратися в саду. Коли настала відповідна пора, а слуга Лер повідомив моїй сім'ї, що все готово, ми гордо підійшли до дверей, що вели на ту славнозвісну террасу.
 — Увага! Його Величність Аделард Ендаласійський, король нашої священної імперії! Та Її Високість принцеса Ельза! — гучно оголосив лакей, а я знову мимоволі зачарувалася. Будучи в центрі подій, все виглядає зовсім по-іншому. Двері широко розпахнулися, а на балкон велично вийшли батько і моя сестричка. Я очікувала на місці, не відчуваючи нічого, крім шаленого серцебиття.
 — Не хвилюйся, мила. Все буде добре, — втішала мене тітонька Делайн. Вона спеціально не вийшла зі своїм братом, аби залишитися зі мною в якості підтримки. Ельза не перебільшила, назвавши її янголом. А проте, леді янгол мала суворий і величний характер, хоч і добре серце.
У той час знать склонилася перед королем та принцесою, за мить монарх голосно промовив:
 — Мої вірні піддані! Сьогодні Всевишній післав нам велике щастя! Всі ви знаєте, що двадцять років тому сталося страшне горе. При пологах померла наша королева Акселл, хай буде в мирі душа її, і наша з нею донечка — близнючка принцеси Ельзи. Це виявилося неправдою! Принцесу викрали! Правду відкрила моя донька і ваша міледі Ельза, вона заприсяглася мені знайти сестру! Сьогодні велике благословіння зійшло на нас із небес! Принцеса Ельза знайшла і привезла у палац свою рідну сестру і мою доньку. А тепер склоніться перед нею і привітайте! Наша імперія отримала ще одну принцесу! Принцесу Адель!
 — Увага! Її Високість Адель Ендаласійська, принцеса нашої священної імперії! — вигукнув той же чоловік.
 — Гордо, підніми голову, розправ плечі. Іди! З Богом! — прошепотіла тітонька і штовхнула мене у двері.
Кажуть, коли людина помирає, перед її очима пробігає усе життя. Я не померла, але тієї миті уривчасті кадри з мого скудного на радість життєпису промелькнули у пам'яті...
" — Адель, янголи завжди поруч, бережуть нас... Ні на мить не залишають... Що ти малюєш, донечко? — Янгола, мамусю...",
" — Ми поїдемо у столицю із баронесою? Мамо, ми побачимо принцесу Ельзу?",
" — Я — Адель, а ви хто? — Мене звати Ельза, а це мої брати Арлет та Армель...",
" — Ти хотіла вкрасти коня маркіза? Ну, стривай, я тобі покажу! — Ні, я не крала його!",
" — Адель, безсоромнице! Як ти посміла зганьбити мене перед сестрою — маркізою?! Не смійте і думати про бал!",
" — Я ж знаю, як ти мріяла про цей бал. Хіба я можу дивитися на твоє сумне личко? Швидше збирайся, ходімо. — Мамо, ми підемо на бал?",
" — Ельзо, стривай? — Ви мені? — Пробачте, я помилився. Адель, це ж ви?",
" — А я тобі казав, Мелісо, краще б ми не рятували її, не діставали з того снігового замету! — Ти нам не рідна, донечко... Але я завжди буду тебе любити...",
" — Адель, поганко, де ти ходиш, задріпанко? Забула про мою доброту? Побити тебе знову? Га, навчити розуму? — Пробачте, баронесо",
" — Мене звати Армель. Я заблукав, не покажете мені дорогу до міста? — Авжеж",
" — Вперше вітаюся з гардеробним чоловічком... Замкнено, ходімо через горище. Ви ж висоти, сподіваюся, не боїтеся?",
" — Маркіз Армель? — Просто Армель. Хіба ж ми обираємо ким народитися?..",
" — Адель, ви дуже схожа на одну людину. Вона дуже відома і тому я не називатиму її імені...",
" — Знайдо, стривай! Принеси мені ковдру, ноги мерзнуть. — Хіба ж ти не знаєш нашого батька?",
" — Гарне ім'я, так звали мою сестру... Адель, хто твої батьки? Ти їм не рідна? — Наша Адель принцеса! — Він має рацію. Я шукала тебе. Ти — моя сестра, втрачена принцеса...",
" — Вона точна копія вашої матері... Адель, донечко! Рідна моя, чого ж ти там стоїш? Ходи до мене, я так скучив... — Татусю..."...
На закляклих ногах я підійшла до самих перил, ставши поруч із своїм батьком. Ельза стояла по іншу руку монарха, вона сяяла справжнім щастям, всіма його барвами... А я... Я ще не знала щастя, бо лише щойно народилася. Король радісно посміхнувся, повернувшись до мене і ніжно поглянувши в мої блакитні очі:
 — Моя безцінна перлино, — прошепотів він, а я ледь стримала сльози. Він взяв із подушечки, що піднесла йому герцогиня Делайн, розкішну корону і гучно промовив: — Нарікаю тебе Її Високістю Адель Ендаласійською, принцесою славної Ендаласії! Знаю, твоя мати зараз з нами. Її душа нарешті щаслива...
Останні слова були сказані вкрай тихо, м'яко і ніжно... Він поважно одягнув на мою голову тіару, що не відрізнялася нічим від Ельзиної. Тієї ж миті сестричка гучно вигукнула:
 — Хвала Ендаласії! Хай живе принцеса Адель!
 — Хай живе принцеса Адель! — підхопили придворні. Ми повернулися обличчями до
людей, яких було просто нечисленно. Всі вони склонилися у низькому поклоні перед членами династії, тим самим визнаючи мене їх принцесою. У першому ряду стояли й наші друзі: Армель, Арлет, кузен Леджер, Вітелі і навіть моя названа сім'я, що тепер сяяла дорогими шовками і посмішками.
 — Хай живе король Аделард! Хай живе принцеса Ельза! Хай живе принцеса Адель! Слава Ендаласії! — злагоджено лунали голоси, підносячи наші імена у піднебесся.

Кінець 26 глави
Кінець 1 частини.