Глава 24 (2)

 — Тоді поверни мені мою Вітелі і її чисте ім'я... — прошепотів юнак, посміхнувшись. Посміхнулися й принц із названим братом.

 — Вона не зраджувала тобі, будь певен. Я поверну. Поверну цю імперію нам із тобою. Коли я взійду на престол, ти будеш поруч. Чуєш мене? Ти маєш рацію. Лише ти можеш припинити цю війну. Але ти багато не знаєш. Ти впевнений, що хочеш почути усе? Я боюся, що ти страждатимеш і втратиш свою матір... Ти можеш знову бути нейтральною стороною, але тоді битва триватиме... Вирішуй, що обиреш? — шепочу, відчуваючи як повертаю собі себе справжню.

 — Розкажи мені все і нічого не приховуй. Я думаю, що ми з тобою знайдемо копроміс, який задовольнить обох... Ох, друзі, те почуття, коли твоя сестра — непереможна принцеса Ельза, — засміявся Леджер, обійнявши однією рукою мене, а іншою Армеля, котрий стояв поруч.

 — Небеса, ви почули мої молитви! Ти повернулася, Ельзуню! Нарешті ти повернулася! — вигукнув золхідець, поцілувавши моє волосся.

 — Дякую, що на нараді... — поглянувши на нього, прошепотіла я, але Арлет вирішив недослуховувати мене:

 — Не сміши. Я не дозволю тебе образити або щоб ти сама захищала себе... Ми ж друзі... — прошепотів юнак.

 — Друзі, — так же тихо відповіла я, чи не вперше за ввесь останній час поглянувши на нього з теплотою.
А потім я знову очолила загін своїх суперлицарів. Уся правда, яку я повідала Леджеру в присутності інших, видалася йому нестерпно жахливою. Він ще день відходив від почутого, а після того ми поговорили серйозно:

 — Ти не зупинешся, поки не здійсниш свою помсту, Ельзо. Що ти хочеш зробити? — запитував маркіз. Каролін хоч і була йому тепер противною, але він все одно любив її як матір.

 — Ти маєш рацію. Я не зупинюся. Але й ти зрозумій мене... Я не хочу стати такою, як вона. Ти — мій брат, вона тобі мати. Ти — єдине, що стримує мене... Леджере, я не пробачу їй, вона ніколи не схилиться переді мною. Щасливої сімейки не вийде. Є один вихід: ти підеш до неї, ви вб'єте мене і ти посядеш трон під її керівництвом. А є ще один: ти будеш зі мною, я посяду трон, ти будеш поруч, будеш моїм радником, шанованим лицарем і рідним братом. Каролін зазнає поразки, але я не вбиватиму її, покараю гідно...

 — Заприсягнися, що не вб'єш її. І не мучитимеш. Можеш вислати з імперії або відняти титули і поселити в віддаленому краю. Але не муч її, будь вище цього. У свою чергу я присягаюся, що не зраджу тебе і прийму те, що ти обиреш мені.

Переводжу погляд на Армеля, Арлета, Вітелі. Усі вони схвально кивають головою. Я важко видихаю і знову наступаю собі на горло:

 — Я присягаюся, що не вб'ю її і не мучитиму... Але знай, що якщо ти порушиш своє слово і захочеш розповісти все матері чи захистити її, то і я порушу своє слово. Відтепер ми пов'язані, Леджере. Але я тобі довіряю, інакше б не розповіла всього...

 — Я згоден із тобою. Але й навпаки так: якщо ти її вб'єш, я піду проти тебе і заявлю про своє право на трон. Але я теж тобі довіряю. Ти єдина, кому довіряю... Ти теж жертва. Твоя ненависть виправдана. Але ти сильна, тому борешся. А я слабкий, тому прийшов до тебе, щоб ти боролася за нас обох... — видихнув юнак і міцно мене обійняв. Він злився на матір, але й спілкою зі мною захищав її. А я ненавиділа Каролін, але не мала її вбивати навіть без прохання брата. Зараз я знову маніпулювала ним, аби дати зрозуміти, що я потрібна йому, конче необхідна, щоб убити водночас трьох зайців: зберегти життя матері, довести їй, що вона помилялася і влаштувати своє життя гідно і вельможно. Леджер же не дурень і він знав наскільки важко перемогти підтримку народу, частини знаті і кількох сусідніх імперій, яка була в мене. Він не захотів ставати негативним героєм і прикликати лихо. Він став тим єдиним дійсно світлим персонажем нашої історії, який міг покласти край великим міжусобицям у династії Ендаласії.
Що стосується відносин із коханими людьми, то, певно, не та зірка засіяла над імперією. Якась прірва виникла в кожній парі, яка принаймні була мені відомою. Леджер запевняв, що довіряє нареченій, але якось помітно похолонув до неї. Чорнява ворожка вирішила, що маркіз підозрює її у зраді, тому неабияк образилася. Розуміючи подругу, я мимоволі вирішила образитися на Арлета, бо всі чоловіки однакові. Армель же закликав нас усіх примиритися, бо він знав що таке без вороття втратити дорогу людину.

 — Віті, я щойно від батька! — ще з порогу, мало не збивши з ніг тьотю Нейсель, вигукнула я. Так вже сталося, що місцем наших таємних зборів став будиночок королівських ворожок. Тут вже був і Леджер, і Арлет. Армель знову пропадав. Певно, що мав справи, адже саме він мав знайти зрадника серед моєї свити, який міг бути причетним до мого отруєння і доповідав про все Каролін.

 — І що каже король? — посміхнувся мені принц Золхіди, вклонившись перед тим.

 — Ми визначили хто розслідуватиме справу ймовірної зради Віті. Як ми й планували, все доручили Леру, капітану Ендрю і ще одному герцогу. Вони мають розпочати з того, що опитають усіх, хто чергував у ту ніч в саду чи вони когось бачили... Я подам скаргу на суді стосовно Ілберта, як до того, хто ображав мене особисто... З тебе скоро знімуть підозру, люба... — посміхаюся я, присівши поруч із подругою.

 — А з ким ти дійсно була, Віті? — пильно поглянувши на неї, запитав Леджер.

 — Я тобі тисячу разів казала, що це все наклеп! Чому ти не віриш? Ти підозрюєш, що я могла тобі зрадити?! — переходила на крик чорнявка.

 — Я не розумію чому ти не кажеш хто то був? Що ти приховуєш? Чому дівчина, з якою я хочу пов'язати своє життя, щось від мене приховує? Я через стільки пройшов, щоб ми були разом і що тепер?