Глава 17 (3)

Закінчивши з розмовами, ми ще довго милувалися краєвидом, аж доки сонце не покликало нас на спочинок. Арлет більше не нагадував мені ні про мої заручини, ні про довіру, підтримуючи розмови на нейтральні теми. Проте за вечерею король Рудніци явно демонстрував мені своє невдоволення моєю поведінкою. Але чомусь мені до того було байдуже. Я чудово проводила час в компанії Франка та Арлета і не зважала на погляди сторонніх. Проте помічаючи неабияку цікавість до своєї персони з боку придворних, я розуміла, що не повинна оступитися, адже це буде на очах у завеликої кількості людей. Саме тому готуватися до церемонії коронації я розпочала ще з світанку. Фрейліни на чолі з Івейн кілька годин невтомно клопотали навколо мого зовнішнього вигляду: ванна з пелюстками троянд, різноманітні креми, бальзами, парфуми, срібна вода... В нас час вродою вважалася простота. Було прийнято мовчати про те скільки часу займало служницям підкреслювати цю простоту за допомогою легкого ніжного макіяжу. Закінчивши з одяганням, я ретельно розглянула себе в дзеркалі. Здавалося: все ідеально... Хвилясте світле волосся закладено у високу зачіску, поверх якої сяє велика діадема. Довгі тонкі сережки підкреслюють елегантну шию, тендітні плечі покриті напівпрозорою світлосонячною тканиною, а стрункий стан схований під атласним корсетом, розшитим топазами, діамантами і перлами. На поясі — великий бант, а пишний поділ закінчується довгим шлейфом. Завдяки цьому моя плавна хода створюватиме враження, наче принцеса Ельза вміє літати, не торкаючись ногами землі. Та все це нічого, порівняно з тим як сяють мої очі відблиском щастя. Так, мені справді дуже добре гостювати у Золхіді. Бути кам'яною — безпечно, але куди більше шарму до образу і любові уточуючих дарує благородна щирість. Навіть моя особиста свита оцінила м'якість в спілкуванні останніми днями і, здається, стали дійсно готовими боротися зі мною пліч о пліч без жодних відмовок. Шкода, що після приїзду додому до нелюбого нареченого, знову доведеться повернутися до переднього стилю Снігової королеви. Та покищо не варто думати про погане. Врешті я іду на бал!
Коронація розпочинається із зустрічі гостей, тому я поспішаю туди, де про мене оголосять усьому люду — мій дебют, перший вихід у світ так далеко від дому. Проте хвилюватися не варто, нехай хвилюються всі інші, бо сьогодні я буду на висоті. Втім, як завжди. Гучна святкова музика оглушує присутніх, а світло ллється звідусіль, осліплюючи очі, які звикли до напівтемряви коридорів. Граційно виходжу на балкон Тронної зали, а мій супутник — голова охорони повідомляє лакею як потрібно оголосити королю про мій прихід. Така придворна традиція... Стаючи на першу верхню сходинку, я окидаю присутніх чарівним поглядом. Безліч народу поділено на свої групи, на тронному балконі у розкішній сукні та великій короні вітає гостей королева — мати, а поруч з нею оба принца і юний новоспечений король при всій своїй величі. Господарі балу про щось розмовляють між собою, але в мить, коли лакей дуже чітко і гучно оголошує моє ім'я, миттю повертаються обличчями до головних сходів.

 — Її Високість принцеса Ельза Ендалазійська із роду Білої Лілеї!

Я граційно виконую реверанс, а потім з незрівнянною посмішкою, відчуваючи себе беззаперечною королевою на святі, спускаюся довгими сходами під зачаровані погляди присутніх. Помічаю, як щось прошепотівши Франку, Арлет зривається з місця і швидкими кроками поспішає на зустріч, стаючи на нижню сходинку і подаючи мені руку.

 — Ти прекрасна. Тобі ніхто не складе конкуренцію, — шепоче він, ведучи мене на той же тронний балкон, де знаходиться королівський престол.

 — А ти вступаєш декому, — посміхаюся, лише напівобороту повертаючи до нього голову.

 — Це ж хто цей нахаба? — жартує брюнет.

 — Звісно, принц Дерек, — сміюся я, а тим часом ми вже піднімаємося на балкон, де я одразу ж присідаю у ще одному реверансі:

 — Ваша Величносте королю Франку, той день, на який чекала імперія багато років, наступив. Сьогодні ваша коронація... Я всю ніч готувала, що ж скажу вам і не дійшла кращої думки, ніж сказати правду. Усі правлячі монархи між собою кузени, але в нашому випадку тут немає метафори. У наших жилах тече одна кров, наші пращури стояли пліч — о — пліч, долаючи ворогів. Кажуть, що той, хто не знає минулого, не вартий майбутнього. Але історія — не просто минувщина, це ключ до відгадок на питання, як нам діяти тепер.
Золхіда і Ендаласія здавна пов'язана великою дружбою. Шлюбами і єдинокровністю скріплені наші династії. Ми не в праві руйнувати те, що до нас віками будували ті, хто був значно мудріший. Ваша Величносте, над імперією сходить ваша зоря і в цей святковий день я, як спадкоємиця трону своєї держави, запевняю вас, що намірена іти стежкою моїх пращурів. Між Золхідою та Ендаласією процвітатиме ще міцніша дружба, ніж була раніше, а в мені особисто ви можете розраховувати на усякого роду підтримку. Я не забуду й про те, що являюся вашою сестрою. А тому як сестра в цей день щаслива стояти поруч і зичити вам довгих літ правління. Упевнена, вас запам'ятають як короля Франка Першого, наймогутнішого, найвеличнішого і найсправедливішого правителя на золхідському троні. Хай ті, хто довірили нам свої життя, бачать у нас своїх законних правителів. Будьте поруч з вашим народом в час їх лиха — і тоді вони ніколи не підуть проти вас і стануть за вас горою, коли це посміє зробити хтось інший. Також для мене велика честь передати вам вітання Його Величності короля Аделарда Ендаласійського. Мій батько дуже хотів особисто бути присутнім, але стан здоров'я не дозволив йому. Він перепрошував за це і передав мною символ влади і символ дружби наших імперій — цей перстень. Носіть з честю і пам'ятайте свій шлях до величі...

 — Ваша Високосте принцесо Ельзо, — вдячно посміхнувся мені Франк, прийнявши дарунок і поцілувавши мою руку в знак особливої поваги (як коронований король він був не зобов'язаний це робити). — Люба сестро, для мене велике щастя — ваша присутність і підтримка. Ми обоє знаємо, що цим днем я завдячую вам не менше, ніж будь — кому іншому, а тому серед гостей ви найпочесніша. Безмежно дякую Його Величності королю Аделарду і прошу вас передати йому мій уклін. І не сумнівайтеся, принцесо, в моєму обличчі Золхіда завжди готова прийти на допомогу, як і я особисто. Крім того наша дружба скріплена не лише кров'ю, але й спільним майбутнім. Наші імперії заключать союз, про який ми розмовляли, коли кожен із нас повноправно посяде престол. До того і після — ми рідня, це завжди буде незмінно. Я дякую вам за те, що осяяли моє свято своєю красою і маю за щастя сьогодні просити вас про особливий подарунок в честь коронації: будьте моєю партнеркою на королівському вальсі, міледі...

 — Це для мене велика честь, сір, — щиро посміхнулася я, схвально кивнувши головою, а за тим привіталася із тітонькою Елізабет і юним принцом. В такій поважній компанії я й проводила час, зустрічаючи гостей, наче теж належу їх сім'ї.

 — Графиня Бенезет із роду Ріннон, — почувся голос лакея, а я навіть піднялася із зручного дивану на балкончику, аби побачити ту саму леді, про яку стільки доводилося чути. Вона була досить не поганою, хоч і красунею я б її теж не назвала. Арлет тут же опинився поруч зі мною, змірявши мене і її поглядом:

 — Це вона? — пошепки запитую.

 — Вона, а що таке? Цікаво? — хитро посміхається.

 — Та звісно, цікаво... Чому вона графиня?

 — Вийшла заміж нещодавно за графа і взяла титул чоловіка.

 — Не дочекалася тебе... А вона вродлива, дарма ти так з нею... — байдуже кидаю компліментом і знову сідаю на диванчик поруч з королевою. Арлет ще раз зміряє мене здивованим поглядом, а потім присідає поруч, проте мовчить. Певно, не може знайти слів, бо я таки дивую його поведінкою у Золхіді. Довго посидіти нам не вдалося, оскільки тепер усі гості були на місцях, а музика із запальної стала урочистою. Навідміну від Ендаласії, у Золхіді спершу гостей відрекомендовували королю, а потім самого монарха коронували. Для мене це було трохи дивно, наче сценарії свята переплутали місцями, але оскільки це перша коронація, яку я бачу власними очима, то так теж подобалося. Упродовж усього часу ми знаходилися на головному балконі Тронної зали, почесному місці, звідки й виростають сходи на ще більше підвищення. Саме там на очах усіх запрошених відбуватиметься коронація. У золотистій мантії сюди піднявся єпискон, а замість музики почувся церковний спів найкращого тутешнього хору. Попросивши у матері благословення, юний король Франк, карбуючи кроки, ступив на підвищення і представ перед святим чоловіком. Розгорнувши священну книгу, єпископ довго зачитував урочисті слова, що торкнулися моєї душі і зворушили вже зовсім живе серце. Тітонька Елізабет піднялася із своїми синами, адже її теж будуть нарікати новим титулом королева — мати. Ми з Арлетом та Дереком залишилися на балконі, а інші — в самій залі. Наступила вирішальна мить, а люба кузина матусі засяяла таким надзвичайним щастям, коли її старший син проголосив священну присягу і взійшов на трон. На його голову була одягнена корона монарха єписком, який одразу ж повернувся до народу та проголосив:

 — Перед вами Його королівська Величність Франк Золхідський — монарх нашої великої імперії та Її Величність королева — мати Елізабет Золхідська, тимчасовий регент на термін п'ять років до дня повноліття Його Величності короля Франка.

У цю знаменну мить кожен з присутніх склонив свою голову у поклоні, вітаючи новоспеченого короля і його чарівного регента королеву — мати. Після того, як Франк був названий монархом, він гордо вийшов на террасу Тронної Зали, перед якою сотні підданих зібралися вітати свого зовсім юного Володаря. Поглянувши на Арлета, я посміхнулася ще ширше. Не думала, що він так радітиме коронації кузена...

 — А ви з Дереком будете ще й герцогами, адже вам подарують ті титули однозначно, — весело посміхаюся, шепочучи брюнету. Кароокий кидає мені теплий погляд, після чого так же пошепки відповідає:

 — Ельзуню, не хвилюйся. На відношення до тебе титули не впливатимуть, тим паче брат короля — він і в Рудніці брат короля, хоч принц, а хоч герцог...

Я засміялася вже на фразі про Рудніцу, бо відносини Арлета і мого нареченого переростали в якусь особисту чоловічу війну з усіма можливими наслідками.

 — Я сподівалася, що ти станеш терпимішим, отримавши ще й статус герцога в додачу.

 — Ні, мила, я стану терпимішим, коли доведу до кінця свою власну баталію і досягну поставленої мети. Тобі доведеться почекати, ти ж не хочеш зі мною співпрацювати, а одному мені швидко не впоратися... Хоча я не поспішаю.

Відповісти я вже не змогла, оскільки залу залила чарівна музика, а лакей гучно оголосив:

 — Увага! Перший королівський вальс!

 — Моя міледі, дозволите руку? — спустившись до мене, що досі стояла на балконі поруч із Арлетом, весело мовив Франк.

 — Залюбки, сір, — усміхнулася я і граційно спустилася в залу разом із новоспеченим королем. Виконавши поклони, ми крутилися в танку у центрі зали, наче лебеді. А я мимоволі поверталася в дитинство, згадуючи свій перший невмілий вальс із Армелем. Франк був моїм першим партнером королівського вальсу після друга дитинства і чомусь я дуже радію, що саме він, а не Рудольф. До речі, не зважаючи на те, що юний золхідець був на чотири роки молодшим за мене, він поводив себе настільки виховано, коректно і розумно, що дійсно заслуговував моєї поваги і як король, і як брат. Чомусь я одразу стала вважати його любим братом, наче й не було дев'ятнадцяти років без нього. І той факт, що королівський вальс танцювала з ним саме я, зміцнювало позиції нас обох. Спитаєте як? Дуже просто: через наших прихильників. Ті, хто любили мене, стали поважати його, ті хто прибув як друзі молодого короля, помітили мою постать і оцінили її за шкалою впливовості. Крім того ми гарно виглядали разом, оскільки Франк добре підходив мені зростом, адже уже на свої п'ятнадцять був трохи вижчим за мене. Певно, вдався у свого кузена, поруч з яким я — Дюймовочка при тому, що середнього зросту за жіночими мірками. Як і моя сукня, мантія Франка була золотистою, а тому наші шлейфи ідеально гармонували на підлозі, закручуючись і вальсуючи. Коли музика затихла, ми вклонилися одне одному, після чого знову попрямували на тронний балкон.