Глава 8 (2)

 — Моя велика принцесо, ти хотіла мене бачити? Твій вірний друг до твоїх послуг, — цілуючи мою руку, у своєму стилі привітався Армель. Я засміялася, зауважуючи для себе, що він єдина людина, якій поки що я можу довіряти без задніх думок... Добре, що у Каролін немає доньки... Я пройшла покоями, всідаючись у своє тронне крісло, жестом руки запрошуючи маркіза зайняти місце навпроти.

 — Залиште нас всі, — м'яко звернувшись до прислуги, зачекала доки ми залишимося наодинці. Передчуваючи серйозність розмови, Армель нагнувся до мене, перейшовши на шепіт:

 — Справа на мізерна?

 — Гігантська, — так же відповіла я, теж нагнувшись до друга.

 — В чім там складність?

 — Загалом вся операція по підтримці малолітнього узурпатора престола, який хоче скинути власного батька, підкоряючись матері, таємно від мого батька короля Аделарда … Якийсь час Армель мовчав, обдумуючи щойно почуте.

 — Я сподіваюся, державний переворот влаштовувати ти зібралася не в Ендаласії?

 — Ні, хочу підтримати кузена Арлета, а точніше його матір королеву Елізабет, єдину живу кузину моєї матері. Вона за допомогою принца Франка хоче усунути від влади свого чоловіка, який встановив нагороду за голову Арлета... Але про це все не має дізнатися батько. Як тобі хід моїх думок? — посміхаюся, оцінюючи розмір його круглих від здивування очей.

 — Буде дуже весело... Але от навіщо це тобі?

 — Елізабет — єдина справжня кровна родичка мами... Я відчуваю, що повинна втрутитися. До того ж, нинішній король Золхіди — диктатор. Геть від влади пережитки минулого... Дорогу молодим!

 — Або ти злишся на нього, що він змусив утекти Арлета сюди і морочити тепер тобі голову... Думаєш, повернути принца — втікача на Батьківщину? — скептично хмикнув маркіз.

 — Нічого не думаю з цього приводу... — байдуже відмахнулася я. Хоча це не така й погана ідея...

 — І ти вже маєш план?

 — Спершу скажи, чи підтримуєш цю затію? — думка Армеля завжди була мені важливою.

 — Могла б і не питати, — вдихнувши повітря на повні легені, Армель ледь посміхнувся мені. — Якщо ти щось задумала, тебе не спинити. А я з тобою, як би там не було... То що з планом?

 — Дякую, — радісно посміхнувшись, я подякувала небесам за таке щастя — мати справжнього вірного друга. — З планом все просто. Королева Елізабет не знатиме хто допомагає їй. Саме так я зможу захистити свій народ від гніву короля Саймона в разі нашого провалу. І саме так нічого не узнає батько. Що потрібно для того, щоб розгорілися дрова в каміні?

 — Потрібні самі дрова? — посміхнувся юнак. — І вогонь...

 — Правильно. Щоб влаштувати переворот, потрібні люди і гроші... Я забезпечу цим королеву Елізабет в потрібний їй час...

 — З грошими зрозуміло, ти маєш гроші. Хоча це й небезпечно... А от що з людьми? Ти не можеш післати ендаласійську армію...

 — Не можу... Для того є клани бродячих розбійників... За хорошу винагороду ці люди зроблять, що завгодно. Наприклад клан Алі Мішельє, — я ледь посміхнулася, як же чудово придумалося! Про цю банду ходять різні чутки, але те, що вони прекрасні воїни — безперечно правда. — Насправді з людьми все простіше. Складно з грошима. Я не можу просто так взяти велику суму грошей, інакше без фінансування залишаться мої нові проекти — школи, лікарні, фонди... Не можна прикликати до себе зайву увагу...

 — Можна позичити у торговок... Так ми не викликатимемо підозри і залишимось в таємниці. А коли віддаватимеш торговці, то спишеш на благодійність. В тебе ж є фонд благодійності... Король не знатиме. Він зараз зайнятий своїми справами і більше не контролює тебе...

 — Чудово... Займися цим. Я напишу лист тітоньці Елізабет, який наш найвірніший гонець мусить доставити у палац.

 — Напиши... Справа затяжна — переворот. Але ми вміємо чекати...

Зітхнувши, я знайшла на столі лист паперу і перо, одразу ж зрозумівши, що по-суті я не маю що їй сказати. Проте і відтягати не варто... Помучившись над цим, я все ж вивела таке послання:
"Шановна королево Елізабет! Ми знаємо про твою затію і наміри твого старшого сина Франка. Більше того — ми підтримуємо вас. Підмога прийде. Все інше залежить від вас.

Бажаючі вам добра"
***
І лише тоді, коли Армель вирушив на пошуки потрібних людей, а гонець помчав із листом у Золхіду, я відчула усю серйозність ситуації, в яку встрягла. Між розмовляти і діяти — грань тонка, але відповідальність за свої вчинки неодмінно настигне всіх... Гуляючи садом, я ненароком помітила постать Арлета, що направлявся кудись вдаль. Він здався мені сумним, проте зараз мене хвилювало інше... Свіжий вітер забрав мої думки, поніс кудись удалечінь, розвіваючи вільне від зачіски волосся.

 — Ваша Високосте, вас чекають у залі для нарад, — мов з-під землі з'явився Лер, вірний королівський слуга, поклонившись мені. Нарада! Як же я могла забути? Вилаявшись про себе, я подарувала управляючому посмішку.

 — Вже іду...

 — Що ж, на сьогодні оголошую Королівську Раду завершеною, — наче вирок прозвучали мужні батькові слова. Я, що досі сиділа на троні поруч з монархом, зараз лише слідкувала за тим, як знать кланяється і покидає залу. Сьогоднішнє засідання минуло досить добре. Постановивши кілька важливих рішень і вирішивши декілька проблем, ми всі залишилися задоволеними. Аж надто я, до думки якої з кожною радою стали прислухатися все більше. В очах цих сивобородих дідусів я стала їх світлим майбутнім. Як шкода, що за душею в прекрасної панянки державний переворот чужої імперії... Та нічого... Безгрішних у політиці не буває...

 — Ельзо... — стиха мовить батько, коли ми врешті залишаємося одні.

 — Що, Ваша Величносте? — я передчуваю про що піде розмова, тому одразу нахмурююся.

 — Ти вже вирішила за кого вийдеш заміж? — я зітхнула, почувши вже перше слово. А він, наче зрозумівши все, міцно стис мою руку двома своїми.

 — Пробачте мені... Того дня... Я вела себе не гідно. Я завинила перед вами. Мені дуже соромно, батько... — я ледь стримала сльози, які забриніли на моїх очах. Мені справді було соромно...