Глава 6

Подібно пантері, яка мчить за здобиччю, схоже до дракона, що спішить запалити своїм полум'ям захід, наче птаха, яка вмить перетворюється на хижака, я, велика принцеса Ельза, мчала в свої покої, пам'ятаючи аромат своєї першої неочікуваної поразки. 

 — Ваша Високосте, — перелякавшись у смерть мого лютого вигляду, поклонився слуга та поспішив відчинити двері. Будучи в стані емоційному, я не вписалася в крутий поворот та боляче зачепилася плечем. Армель та Вітелі, яким було наказано чекати тут, здивовано перезирнулися між собою.

 — Ельзо, що сталося? — личко моєї подруги витягнулося, а очі виражали неспокій.

 — Сталося, принц Арлет! — кинула я і зробила вправу для заспокоєння дихання. 

 — Не зрозумів, — зітхнув Армель і підсунув мені крісло, аби я могла в нього сісти.

 — Мені здалося, ви одразу подружилися, — додала Вітелі, а в той час мій названий брат стверджувально похитав головою, погоджуючись із нею. Я важко зітхнула, розуміючи, що доведеться відповідати на всю безмежність запитань, які виникли у головах моїх друзів. Що ж, тоді варто розпочати із самої історії.Переповівши їм нашу останню розмову із Арлетом, я додала:

 — Думаєте, це випадковість?

 — Про що ти? — Як ви відреагуєте, якщо я скажу, що принц Арлет — шпигун Каролін? Це припущення передбачено шокувало моїх друзів, тому у відповідь на їх здивування, я важко видихнула, закривши обличчя руками. 

 — Ельзо... Мила, що з тобою? Звідки такі думки? — ніжно погладивши моє золоте волосся, запитала Вітелі.

 — Він нахабний, так... Але щоб був шпигуном Каролін... — Армель теж не йняв віри, тому задумано поглянув у вікно, наче згадуючи щось. — Тоді в лісі він не вірив, що то ти... Не було схоже, щоб він хитрував... Хоча...

 — Шпигун чи ні, але ми маємо знайти максимум інформації. Що ми знаємо про нього? — випрямивши спину, я дістала з шухляди свого письмового столу велику книгу, де зібрана основна інформація про всі країни і їх династії. Зупинившись на сторінці, присвяченій Золхіді, знайшла ім'я Арлета, зітхнувши.

 — Арлет — став наслідним принцом Золхіди в результаті державного перевороту, який влаштував його дядько герцог Саймон. Після того, як принцеса Акселл покинула Батьківщину, на трон притендував її кузин, твій двоюрідний дядько герцог Френсіс. Але вже через місяць його правління королівські війська збунтувалися, убили короля та проголосили новим королем герцога Саймона і його дружину Елізабет, які належали до іншої династії. Проте певна спорідненість все ж залишилася, оскільки Елізабет — кузина нашої королеви Акселл та колишнього короля Френсіса. Надівши корону монарха, Саймон вирішив позбутися усіх притендентів на трон, а серед них і сім'ю свого власного брата — батьків Арлета. Однак, вони якось дізналися і зникли з палацу за одну ніч. Чи то вони втекли, чи їх таємно вбили... Проте я схиляюся до другої версії, оскільки Арлета вони з собою не взяли. Йому було п'ять років. Саймон не став вбивати племінника, оскільки в нього самого не було дітей. Таким чином наш юнак став наслідним принцом. Але через якийсь час, королева Елізабет народила двох синів. Арлет став непотрібним для короля Саймона і він оголосив племіннику війну. Якийсь час принц змагався, але, дізнавшись, що його хочуть видати зрадником і стратити на головній площі, він утік. Король Аделард прийняв його, тому тепер ми в одному з ним човні, принцесо... — промовив Армель. Я зітхнула, з сарказмом глянувши на друга:

 — То це він такий мені родич? Племінник чоловіка кузини моєї матері... Не смішіть...

 — Близька родина, — стиснув плечима Армель, теж посміхнувшись.

 — Ясно... Отже, ми маємо перевірити цю теорію. Пішліть найкращих шпигунів у Золхіду. Вітелі, а від тебе мені потрібно знати чи може він бути шпигуном Каролін? — в цьому і проявлялася вся моя суть. Я не любила зволікати, чекати, обдумувати... Всі відповіді мені потрібні вже в ту мить, коли постало запитання.

 — Хочеш, щоб я розклала карти? — з цими словами моя прекрасна чорнява подруга дістала свої атрибути із внутрішньої шухляди мого стола та, керуючись своїми знаннями і почуттями, перетворила мої покої на справжню хатинку ворожки, звідки завжди чутно дим і аромати висушених трав...

 — Ельзо, важко стверджувати... — за півгодини мовила вона, привертаючи нашу увагу до себе. — Ймовірність є... Карти не можуть мені сказати чітко, але на душі його помутніння. Його мотиви зовсім не ясні, наче принц Арлет живе у тумані... Ваші долі тісно пов'язані, принцесо. З цієї миті ви крокуватимете пліч о пліч, хоч ви рівно небезпечні одне для одного... Все дуже складно, люба. 

 — То він шпигун Каролін, чи ні? — не витримавши цього, чітко і прямо поставив запитання маркіз. Вітелі стисла плечима, зітхнувши.

 — Цілком може бути, але це не точно... Його душа в тумані... — Тоді треба вивести його на чисту воду... Зробимо ось що... — жестом руки підкликавши своїх вірних людей до себе, я прошепотіла новий план, який щойно визрів у моїй світлій голові. І нехай Арлет і Вітелі аж ніяк не оцінили моєї затії, я була налаштована рішуче. Я не зможу жити, якщо не дізнаюся в чім тут річ!

***

Минуло кілька днів, порівняно тихих і спокійних... Мій маленький план, який не передбачав нічого складного, уже був майже втіленим, тому сьогодні я прокинулася в прекрасному гуморі і очікуванні лише добрих новин.

 — Ваша Високосте, як вам спалося? — помітивши моє усміхнене обличчя, яке купалося в сонячних промінчиках, запитала Івейн. Я потяглася, примруживши очі, та лукаво відповіла служниці.