Глава 17

Адель

Чи є щось прекрасніше, ніж весілля із тим, кого кохаєш всім серцем? Коли навіть птахи на деревах співають про щастя, а всі знайомі улюблені обличчя сяють у посмішках? У той день всі найбуденніші звуки миліші й музичніші, барви яскравіші, квіти пахучіші, а сонце, подібно матері, загортає в тепло, як ніколи. А може й справді сонце —то душа моєї матусі, яка осяює мій шлях в цьому житті? У будь-якому разі сьогодні я відчуваю її присутність так гостро, як ніколи. А тому на душі моїй спокійно, бо лише тепер усе правильно.

Чи таким я уявляла собі власне весілля? Звісно, ні. Але іноді все стається не так, як хочеш, а набагато краще!

Приємних слів, що доводили до сліз щастя, довелося сьогодні наслухатися з самого ранку. Та що там, коли навіть витривала Ельза втекла, щоб не плакати, ну а Вітелі узагалі двічі наносила косметику через ридання. Вона дуже емоційна, а відколи вагітна, так узагалі. Леджер жартує, що дружина неодмінно народить плаксиву донечку. Втім, коли до мене прийшла тітонька Делайн, прискіпливо оглянула мою царську сукню (ну дуже вона мені подобалась!), а потім міцно обійняла, прошепотівши на вухо: "Ти неповторна красуня! Будь такою ж щасливою, наскільки гарною!", я розчулилася. А за кілька хвилин, широко розпахнувши двері, впевнено зайшов Його Величність. Завжди суворі очі монарха світилися ніжністю і чимось таким... Напевно, довгожданним щастям, яким не сяяв уже двадцять років з часів, коли одягнув траур по своїй коханій дружині. Тоді він не уявляв, як можна бути щасливим без неї, без нашої матері. Тоді він заприсягся просто жити заради двох найдорожчих жінок: Ельзи та Ендаласії. Просто радіти здобуткам і перемогам першої та благополуччю другої. Однак, саме сьогодні, зараз, коли його втрачена знедолена донечка Адель не просто повернулася, але й знайшла своє місце в цьому світі, він відчув примарний давнозабутий смак щастя. Щастя за свою дитину виявилося куди сильнішим почуттям, як у ті часи, коли він називав щасливим особисто себе. Я була нареченою, а в його очах відображалася вкраденим немовлям, яке він так і не зміг потримати на руках.

— Невже це моя дівчинка? Ні, це якась помилка! Моя донечка була маленькою, а переді мною справжня красуня! —посміхнувся він і підійшов ближче, аби великими теплими долонями взяти моє обличчя, пригорнути до себе та ніжно поцілувати чоло. Потім простяг руку до тітоньки, а вона взяла в служниці скриньку, яку я примітила ще відколи герцогиня з'явилася у покоях. Чарівна герцогиня Делайн дістала неймовірної краси тіару та поклала її на руку свого брата. Я вражено затамувала подих і пригнула коліна в поклоні, коли батько одягав символ влади на мою голову.

— Наша мама дуже тобою пишалася б. Упевнений, вона поруч в ці миті і дуже щаслива... —стиха промовив король, а я, остаточно розчулившись, впала на його плече, пригорнулась до татуся і уткнула обличчя в багатий зелений каптан. Як же мені не вистачало доброго люблячого батька всі ці роки! Як не вистачало його любові і захисту!

— Не забувай, Адель, що ти принцеса. Нікому не дозволяй ставитися до себе зневажливо. Я знаю: Армель хороший юнак і він зробить тебе щасливою, — прошепотів мені король, ще мить помилувався мною і також пішов. Він, як і Ельза, в такий важливий і відповідальний день не міг собі дозволити відпочинок. Це лише здається, що королі безтурботно сидять на троні. Насправді ж у їх голові безліч різної інформації, а за пишними бенкетними столами не рідко обговорюються державні справи.

Тим не менше після того, як батько пішов, до мене завітали пані Меліса та пані Таміна, які теж своїми щирими побажаннями довели мене до сліз. Загалом сумувати не доводилося, а коли служниця Ельзи повідомила, що всі чекають лише мене, я відчула справжній барабанний бій під ребрами — так проявляло себе моє дурне жіноче серце. Її Світлість Делайн погодилася провести мене до Тронної Зали, де за королівськими традиціями я зустрінуся з Армелем, щоб разом іти на вінчання.

— Я теж так хвилювалася в день весілля, — з лагідною посмішкою, розповідала мені дорогою тітонька.— Я тремтіла, наче осиновий лист. Тільки узріла свого Марселя, ледь не знепритомніла. Такий гарний, святковий... А я в сукні пишній, білій, з вуаллю на обличчі. Подаю йому руку, а вона ось так тремтить. Марсель ще довго сміявся з того...

У веселім голосі жінки вчувалися нотки суму. Все ще не переболіла їй та рана, хоч сильна герцогиня й навчилася жити по-новому. А ось і Тронна зала. Лакей відчинив двері, пропустивши нас на верхню сходинку головних сходів. З трепетом і хвилюваннями я мружися від світла, що раптово засліплювало очі, і, відпустивши руку тітоньки, зробила крок на зустріч щастю. Щастю, яке в схвильованому обліку Армеля, чекало з іншої сторони великої тераси. Мимоволі згадала опис герцогині Делайн її почуттів. У мене точно так само. Зіниці перетворюються на сердечка, коли бачу свого рідного коханого такого святкового принца у цім неймовірнім весільнім убранні. Армель і сам не менше хвилювався, а проте розглядав мене з явним захватом, змушуючи живий, не штучно намальований, рум'янчик залити мої ніжні щоки. На тремтячих ногах зробила цих заповітних кілька кроків назустріч разом із ним. Армель простягнув мені руку, яскраво посміхаючись, і прошепотів:

— Ви найчарівніша дівчина в усьому світі!

— Ми знову на "ви"? —всміхнулася я і легко вставила пальці в його долоню.— Не треба, Армелю. Мені більше подобається статус коханої дружини, ніж великої міледі...

— Але ти ж знаєш, що я дуже сильно люблю тебе? —прошепотів юнак, а я знову червоніла, але все ж зустрілася з ним очима:

— Знаю. І я теж...

А потім ми, повернувшись обличчям до найвельможніших гостей у моєму житті, граційно спускалися сходами, допоки про нас святково оголошували:

— Увага! Її Високість принцеса Адель Ендаласійська та Його Світлість маркіз Армель, принц Ендаласії.