Глава 16 (2)

Наступних два з половиною місяці на відміну від попереднього повнилися подіями. Я зробила все і навіть більше, аби скасувати свій карантин і поволі братися за справи. Вірні мені люди неабияк цьому зраділи, аж надто Арлет, який нарешті знову міг вирішувати різні питання безпосередньо зі мною. Судячи з усього, інтригантка із Адель вийшла не вдала. Натворивши справ, вона ледь не довела батька до серцевого приступу новиною про Каролін та замучила мого нареченого. Врешті її випад про те, що золхідець дуже страшний веселив ще довго кожного, хто про це знав, а таких було вкрай мало. Втім принцеса прекрасно проявила себе в благодійних фондах, а я знову очолила народ.

З Арлетом наші відносини за межами дипломатії та інтриг були натягнутими й холодними. Кожен з нас не хотів вступати, бо надто гордим був від природи. Обмінюючись сарказмом та стріляючи іронією, ми хоч якось виражали свої почуття по відношенні один до одного. Та все ж останнім часом відчули певне потепління, наче крига скресала.

За два тижні перед весіллям мене цілковито поглинули клопоти. Я слідкувала за приготуваннями особистого крила молодят у королівському палаці і водночас виділила їм особистий маєток. Крім того на мої тендітні плечі лягли безліч інших організаційних турбот, тому сумувати не доводилося. Особливої допомоги зі сторони наречених марно було очікувати: як істинна пара, вони обоє проявляли жахливу нерішучість і в усьому довіряли мені. Розмови ж про спальню, її інтер'єр або білизну взагалі вводили мою сестру в фарбу, а Армель відмахувався, що йому все байдуже. Як же з ними було важко! Користуючись можливістю, благородство проявляв Арлет, іноді даючи мені вельми цінні поради. Він був ледь не єдиною людиною мого кола, кого ні краплі не бентежили обладнання подружнього крила. А я дивувалася сором'язливості брата й сестри, в думках чомусь вирішивши, що це я готую наше з Арлетом гніздечко. До речі, дім Адель та Армеля вийшов на славу затишним та величним водночас.

У переддень весілля в мене крутилася голова від великого об'єму важливої інформації. Я ловила за руки усю прислугу і вимагала доповідати мені про кожну дрібничку, перевіряючи саму себе сотню разів поспіль. Враз міцні пальці тепло стисли мої плечі, а кучеряву зачіску ніжно поцілували знайомі вуста.

— Заспокойся. Усе приготовлено. Нічого не забули. Усе перевірено тобою особисто ще вчора, а тітонькою— зранку. Вже завтра свято, іди до себе і відпочинь. Не треба так виснажувати себе. Повір, що в це весілля ти вклала свою душу і це буде помітно. Більше, ніж є, ти вже не зробиш... Іди, Ельзо...

Так же різко відпустивши мене, юнак вклонився і впевнено пішов геть. А я лише тепло посміхнулася самій собі та поспішила виконати його прохання, чи скоріше наказ. Врешті сили мені ще знадобляться...

Приймаючи різноманітні процедури для краси та здоров'я, я не могла повірити самій собі: невже це довгоочікуване свято —шлюб моєї дорогої сестрички та улюбленого братика вже завтра?

Мимоволі пригадалося, як Армель тікав на зустрічі із селянкою, а я хмурилася й дивувалася: ну що вельможний друг принцеси знайшов у якійсь простачці? Простачка виявилася благородною міледі... Маркіза Ізабель, капосний Ілберт, побрехеньки Каролін... Нам довелося багато пережити й подолати, аби досягти теперішнього свята. Варто зазначити, що цей день став можливим, дякуючи старанням і вірі кожного із нашої дружньої команди...

Цю ніч я провела в покоях, а точніше на терасі, своєї сестри. Нехай це зветься дівич-вечером, але серед запрошених лише наречена, я та Вітелі... Розмістившись на м'якому дивані, ми віддалися розмовам, спогадам та мріям, не одноразово зриваючись на сльози. Це так по-жіночому плакати, коли переповнюють емоції: хороші та погані. Цього разу виключно хороші... Не дивлячись на те, що ми морально виснажилися за часи підготувань і перевірок, цієї ночі так і не змогли стулити очей. А в той час зовсім неподалік, у покоях короля, тривало життя. Під музику придворного митця наречений, його батько, майбутній тесть, названі брати та де-які родичі мали своє власне свято. Спека вигнала веселих співрозмовників на терасу, далі від шуму й гаму, а ми з дівчатами таємно за ними спостерігали.

— Арлет так схожий на короля, поглянь, — озвучила в голос мої власні думки наша вагітна красунечка.

— Просто зачіска схожа, — стисла плечима я і поспішила змінити тему розмови, все ж крадькома спостерігаючи за ідилією названих батька та сина. Відійшовши далі від усіх, вони активно спілкувалися на тему мені не відому. А як хотілося дізнатися! Король плескав по плечі принц— кона і щось шепотів йому, натомість Арлет видимо дивувався з того, про що почув, сильно жестикулюючи. Забувши про свої переконання, я щиро ними милувалася. Сім'я для них обох завжди була перш за все...

Світанок тонким покривалом туману оповив столицю. На дворі було достатньо тепло і лише свіжий легкий вітерець вносив нотки вранішньої прохолоди. Чи то від нього шкірою пробігали мурашки, чи може від хвилювань? Увесь палац повнився гамом й біганиною прислуги, мерехтіли шовки та атласи на сукнях, дзвеніли прикраси й підбори, а в палац ще зранку приїздили карети з вельможами й знаттю. Палац короля ніколи не пустував, але останніми днями через велику кількість гостей, що прибули на церемонію, тут було надто гомінливо. А що вже казати про покої нареченої, в яких одягалися ще й ми з Вітелі! Та все ж попри галас і метушню фрейлін, дикий хоровод мережевих стрічок і корсетів, прикрас та шпильок навколо трьох головних панянок великої імперії, ми відчували кожною частинкою свого серця неповторність і легку тремтливу чарівність цих митей. Усе було, як минулого свята і як усіх попередніх до цього, коли ціла гвардія прислуги допомагає нам набути величного вигляду, однак сьогодні було щось у цім зворушливе й тендітно-прекрасне. Красуню Адель лихоманило від нервів і легкого страху, присутнього всім жінкам, коли вони досягають цієї прекрасної межі. Тепер дитинство навіки загублене, а яскрава зоря дорослого життя манить таємничістю і розумінням необхідності, правильності всіх подій.