Глава 13 (2)

Від неї так чітко линула нещирість, що я мимовільно скривилася і перевела погляд до вікна, нехтуючи таким знайомством.

— Ви поставилися зневажливо до моєї найкращої фрейліни? Івейн— не рабиня і тим паче не ваша, вона моя головна помічниця, — наче пояснюючи цим свою поведінку, якомога чіткіше промовила я. Жінка скрипіла зубами. Я помітила, як Адель хотіла щось промовити, але її зупинив Армель, смикнувши за руку. Він притримував і запал мого нареченого. Схоже, цій гості не рада не лише я.

— Ельзо, мила, я часто тобі казала: ти надто уважна до прислуги... Дівка не хотіла мене пропускати. Та це не важливо. Як ти себе почуваєш? Тобі вже краще?

— Набагато краще... Нехай мій стомлений вигляд не вводить вас у оману, я трохи втомилася, поки робила зарядку... — з усією величчю впевнено кажу я, зміряючи невдоволеним поглядом гостю. Нехай це брехня, але відчуваю, що не повинна бути слабкою в її присутності.

— Я дуже щаслива, що тобі настільки краще! Ти дуже налякала нас... — солодкими словами задурманювала розум ця особа, але я не з тих, хто вірить казкам.

— Вам час іти, герцогине. Ельза відпочиває! Я проведу вас, — таки не втрималася Адель і різко піднялася з дивану, практично вигнавши жінку з покоїв. Коли двері за ними зачинилися, я полегшено видихнула і запитала:

— Хто ця брехлива лицемірна підла... пані?

— Моя мама, — всміхнувся кузен з долею печалі в очах. Варто було здогадатися!

— О, Леджере, я не хотіла, — зітхаю, розуміючи, що трохи бовкнула зайвого.

— Нічого, всій імперії відомо про твою ненависть до неї... — стиснув плечима маркіз.

— Герцогиня Каролін— наш найперший ворог, — впевнено пояснив Арлет, легко посміхаючись.— Вона якось дізналася, що ти втратила пам'ять і хотіла ввести тебе в оману. Як ти розкусила її наміри?

— Вважай відчула, — зітхнула я, знову помітивши те, як підозріло Армель переглянувся з золхідцем. Однак, погляди ті були радісними...

Адель

— Вам час іти, герцогине. Ельза відпочиває! Я проведу вас... — проскрипівши зубами, я витрутила злу відьму геть із покоїв сестри, не тямлячи себе з люті. Моєму обуренню не було меж, коли вона тільки прийшла, а солодко-притворні нотки її голосу розбудили в мені справжню тигрицю. Я навіть не знала, що здатна на такий сильний прояв власної волі. Як та, хто з дитинства ріс у слухняності та покірності, я вважала себе тихонею. Саме такою й зарекомендувала на початку життя у палаці, а ще— наївною дурепою, як розумію зараз. А проте урок засвоєно. Бачить Бог: я можу бути різною і нічим не вступаю своїй сестрі, бо теж народжена принцесою. Нехай правити це не для мене, але захистити рідних я зумію. Різко зупиняюся навпроти герцогині і з ненавистю викарбовую кожне слово просто в її обличчя:

— Як ви посміли з'явитися сюди? Хіба я не попереджала, що не дозволяю вам покидати ваші покої? Так, наче мало того, ви ще й тренуєтеся в брехливих посмішках, гадаючи, що вам повірять після всієї вашої підлості!

— О, моя бідолашна Адель. Що з тобою сталося? Звідки стільки недовіри і зневаги? Хіба це я поранила Ельзу або вбила Ілберта? Ти знайшла ту, на кого ображатися завжди легко. Бути на стороні більшості простіше, а правда мало кого цікавить, так? Мені так шкода тебе, дитя... — посміхнулася вона.

— Себе пошкодуйте! Не подіяли ваші брехливі лестощі на Ельзу! І звідки ви дізналися?

— Про її втрату пам'яті? Але ж Леджер мій син, а Вітелі— невістка. Ти думала, що я не дізнаюся? Наївна... Чи чому по-твоєму я погодилася на цей шлюб? У нас з ними своя домовленість, ми — сім'я. А твої погрози мене не злякали, мила, — наче обухом вдарило в голову усвідомлення ймовірності такого повороту. Але я вчасно загасила вогники цієї брехні і заспокоїла себе гнівом на цю фальшиву бестію.

— Одного разу я вже повірила вам. Більше цю помилку не здійсню. Годі!

— Справа твоя, — стиснула плечима жінка.— Та що таке? Не дивись, як на ворога. Як би тобі не хотілося, але з роллю Ельзи тобі не впоратися. Припини копіювати її, Адель. Тобі не личить це...

— Замовчіть! — образа запекла в горлі неначе отрута.— Ельза неодмінно одужає і ми разом з нею знищимо вас! Ви почули мене? Негайно ідіть геть!

— Твої пусті погрози смішні. Ельза вже не та, мила. Вона втратила пам'ять, а разом з тим і всю свою могутність. Тепер мені не страшна велика ендаласійська міледі. Ну а ти без нічого не варта... Заспокойся, Адель. Ти зробила велику помилку, оголосивши мені війну. Тепер начувайся...

— Ви смієте мені погрожувати?!

— Попереджаю, — єхидно всміхнулася герцогиня і впевнено подалася вперед коридором.

— Чому ви впустили її? Мій наказ не впускати Каролін для вас ніщо? — грізно зиркнувши на охорону, я пропиляла юнаків очима. Ті потупилися й принесли мені свої вибачення. Однак, тепер не до сентиментів. Ще раз уточнивши список тих, кому дозволено й заборонено заходити в покої, я хотіла зайти до сестри, але звідти саме виходили друзі.

— Ельза відпочиває, просила до вечора не турбувати її. Вона ще дуже слабка, — повідомив мені Армель. Я ж з усмішкою зиркнула на Арлета, стріляючи бісиками:

— Тепер ви переконалися, що ми мали рацію? Ельза не дасть себе ошукати...

— Про це всі мої надії, — видихнув юнак, уклонившись мені, та впевнено подався вперед.

— І наші надії теж, — прошепотів маркіз, легко підхопивши мене під руку і повівши в сад: — Ну і що Каролін? Про що ви говорили?

Нахмурившись, я повідала коханому деталі нашої розмови з тітонькою. Армель гнівно стиснув кулаки: