Глава 13

Від неї так чітко линула нещирість, що я мимовільно скривилася і перевела погляд до вікна, нехтуючи таким знайомством.
- Ви поставилися зневажливо до моєї найкращої фрейліни? Івейн- не рабиня і тим паче не ваша, вона моя головна помічниця,- наче пояснюючи цим свою поведінку, якомога чіткіше промовила я. Жінка скрипіла зубами. Я помітила, як Адель хотіла щось промовити, але її зупинив Армель, смикнувши за руку. Він притримував і запал мого нареченого. Схоже, цій гості не рада не лише я.
- Ельзо, мила, я часто тобі казала: ти надто уважна до прислуги... Дівка не хотіла мене пропускати. Та це не важливо. Як ти себе почуваєш? Тобі вже краще?
- Набагато краще... Нехай мій стомлений вигляд не вводить вас у оману, я трохи втомилася, поки робила зарядку...,- з усією величчю впевнено кажу я, зміряючи невдоволеним поглядом гостю. Нехай це брехня, але відчуваю, що не повинна бути слабкою в її присутності. 
- Я дуже щаслива, що тобі настільки краще! Ти дуже налякала нас...,- солодкими словами задурманювала розум ця особа, але я не з тих, хто вірить казкам.
- Вам час іти, герцогине. Ельза відпочиває! Я проведу вас,- таки не втрималася Адель і різко піднялася з дивану, практично вигнавши жінку з покоїв. Коли двері за ними зачинилися, я полегшено видихнула і запитала:
- Хто ця брехлива лицемірна підла... пані?
- Моя мама,- всміхнувся кузен з долею печалі в очах. Варто було здогадатися!
- О, Леджере, я не хотіла,- зітхаю, розуміючи, що трохи бовкнула зайвого.
- Нічого, всій імперії відомо про твою ненависть до неї...,- стиснув плечима маркіз.
- Герцогиня Каролін- наш найперший ворог,- впевнено пояснив Арлет, легко посміхаючись.- Вона якось дізналася, що ти втратила пам'ять і хотіла ввести тебе в оману. Як ти розкусила її наміри?
- Вважай відчула,- зітхнула я, знову помітивши те, як підозріло Армель переглянувся з золхідцем. Однак, погляди ті були радісними...

Адель

- Вам час іти, герцогине. Ельза відпочиває! Я проведу вас...,- проскрипівши зубами, я витрутила злу відьму геть із покоїв сестри, не тямлячи себе з люті. Моєму обуренню не було меж, коли вона тільки прийшла, а солодко- притворні нотки її голосу розбудили в мені справжню тигрицю. Я навіть не знала, що здатна на такий сильний прояв власної волі. Як та, хто з дитинства ріс у слухняності та покірності, я вважала себе тихонею. Саме такою й зарекомендувала на початку життя у палаці, а ще- наївною дурепою, як розумію зараз. А проте урок засвоєно. Бачить Бог: я можу бути різною і нічим не вступаю своїй сестрі, бо теж народжена принцесою. Нехай правити це не для мене, але захистити рідних я зумію. Різко зупиняюся навпроти герцогині і з ненавистю відчеканюю кожне слово просто в її обличчя:
- Як ви посміли з'явитися сюди? Хіба я не попереджала, що не дозволяю вам покидати ваші покої? Так, наче мало того, ви ще й тренуєтеся в брехливих посмішках, гадаючи, що вам повірять після всієї вашої підлості!
- О, моя бідолашна Адель. Що з тобою сталося? Звідки стільки недовіри і зневаги? Хіба це я поранила Ельзу або вбила Ілберта? Ти знайшла ту, на кого ображатися завжди легко. Бути на стороні більшості простіше, а правда мало кого цікавить, так? Мені так шкода тебе, дитя...,- посміхнулася вона.
- Себе пошкодуйте! Не подіяли ваші брехливі лестощі на Ельзу! І звідки ви дізналися?
- Про її втрату пам'яті? Але ж Леджер мій син, а Авітель- невістка. Ти думала, що я не дізнаюся? Наївна... Чи чому по- твоєму я погодилася на цей шлюб? У нас з ними своя домовленість, ми- сім'я. А твої погрози мене не злякали, мила,- наче обухом вдарило в голову усвідомлення ймовірності такого повороту. Але я вчасно загасила вогники цієї брехні і заспокоїла себе гнівом на цю фальшиву бестію.
- Одного разу я вже повірила вам. Більше цю помилку не здійсню. Годі! 
- Справа твоя,- стиснула плечима жінка.- Та що таке? Не дивись, як на ворога. Як би тобі не хотілося, але з роллю Ельзи тобі не впоратися. Припини копіювати її, Адель. Тобі не личить це... 
- Замовчіть!,- образа запекла в горлі неначе отрута.- Ельза неодмінно одужає і ми разом з нею знищимо вас! Ви почули мене? Негайно ідіть геть!
- Твої пусті погрози смішні. Ельза вже не та, мила. Вона втратила пам'ять, а разом з тим і всю свою могутність. Тепер мені не страшна велика андалазійська міледі. Ну а ти без нічого не варта... Заспокойся, Адель. Ти зробила велику помилку, оголосивши мені війну. Тепер начувайся...
- Ви смієте мені погрожувати?!
- Попереджаю,- єхидно всміхнулася герцогиня і впевнено подалася вперед коридором.
- Чому ви впустили її? Мій наказ не впускати Каролін для вас ніщо?,- грізно зиркнувши на охорону, я пропиляла юнаків очима. Ті потупилися й принесли мені свої вибачення. Однак, тепер не до сентиментів. Ще раз уточнивши список тих, кому дозволено й заборонено заходити в покої, я хотіла зайти до сестри, але звідти саме виходили друзі.
- Ельза відпочиває, просила до вечора не турбувати її. Вона ще дуже слабка,- повідомив мені Армель. Я ж з усмішкою зиркнула на Арлета, стріляючи бісиками:
- Тепер ви переконалися, що ми мали рацію? Ельза не дасть себе ошукати...
- Про це всі мої надії,- видихнув юнак, уклонившись мені, та впевнено подався вперед.
- І наші надії теж,- прошепотів маркіз, легко підхопивши мене під руку і повівши в сад:- Ну і що Каролін? Про що ви говорили?
Нахмурившись, я повідала коханому деталі нашої розмови з тітонькою. Армель гнівно стиснув кулаки:
- Відьма! Не вір її брехні. Я впевнений у Леджері та тим паче в Авітель. Вони б не зрадили нас... У будь- якому разі нам не можна сидіти, склавши руки. 
- У нас так багато справ у фонді... Яке щастя, що корону унаслідує Ельза...,- зітхаю я, а Армель ніжно цілує моє волосся:
- А ми з тобою житимемо в мирі й гармонії подалі від інтриг, правда?
- Правда, любий,- усміхнулася я, пригорнувшись до широкого плеча Армеля та віддаючись мріям:- А Ельзу нехай терпить Арлет, нехай сваряться, миряться і ділять трон між собою.
Мій брюнет засміявся, після чого мить подумав і зазначив:
- Їм не буде чого ділити. Ельза правитиме одноосібно...
- Он як? Я поговорю з нею про це... Арлет буде хорошим королем. Тим паче батько розпочав підготовку...
- Яку підготовку?,- здивувався блакитноокий, зупинившись і пильно поглянувши на мене.
- Як яку? Арлета готує, як свого наступника. Вчить деталям двоосібного правління, як повинен поводити себе чоловік діючої королеви у імперії. Хоче Ельза або ні, але Арлета вже практично коронували. Тепер потрібно лише пояснити їй усе...
- Тільки не тепер, прошу тебе,- попереджувально заявив маркіз, задумливо поглянувши на палац:
- Може тому він такий засмучений тепер? Його Величність з усією душею прийняв Арлета в сім'ю, але все це брехня. Боятися є причини. Коли Ельза все згадає, вона дуже образиться на нас усіх, що її дурили.
- Але все це заради неї,- заперечила я, впевнено поглянувши на Армеля. Розвивати тему ми не стали, обоє розуміючи, що в цій загадці правильної відповіді немає.