Глава 12 (2)

Ельза

Сон був міцним і спокійним, натомість пробудження радісним. Я розуміла, що в минулому житті моя свідомість була затьмарена різного роду справами і інтригами, а тому зараз я навіть отримувала задоволення від безлічі вільного в голові місця. Як же багато всього мені доведеться пізнати і згадати! Це дивовижно! Настрій у мене був гарним, ліки подіяли, а тому рана хоч і нагадувала про себе, а проте в образі звіра мої сни не навідувала. Першою, кого я побачила, коли прокинулася, була чарівна чорнява дівчина. Вона посміхалася радісно і м'яко, заворожуючи особливою теплою енергетикою.

— Як ти, люба? — дзвінко запитала вона, а я лише потягнулася і теж посміхнулася:

— Краще... Хоча ще сонна... — голос в мене дійсно був міцнішим, та й голова вже крутилася менше.

— Скоро все мине... Я — Вітелі, донька придворної ворожки. Ми з дитинства з тобою нерозлучні подруги. Ти довіряєш мені усі секрети, тому в разі чого питай поради: я знаю про тебе все... Нещодавно я стала маркізою, вийшовши заміж за твого кузена. Ми дуже любимо одне одного, — мов на сповіді, видала мені всі деталі чорнявка. У її присутності я почувала себе вільно. Вона й розповість мені всі тонкощі мого минулого життя, а проте поспілкуватися нам не дозволив прихід слуг. Фрейліни також, до речі, одразу завоювали мою прихильність. Особливо мила Івейн, яка явно була приближеною. Вони допомогли мені привести себе в порядок (наскільки в моєму стані це можливо) і одягти нову сукню: широку і закриту, з цупкої тканини, аби контури моєї фігури не просвічували перед відвідувачами. Я хоч і лежача, та все ж у паранжу не кутаюся і ковдрою по шию в травневе тепло не вкриваюся. Було б не пристойно одягати напівпрозорі нічні сорочки і приймати в гостях юнаків, хоча б свого нареченого. Поки я була непритомною, як виявляється, мій гардероб поповнився саме такими безформовими закритими платтями. Вони дозволяли лікарям накладати на мою рану безліч пов'язок і не створювали при цьому дискомфорту. До речі, щодо лікарів. Процес перев'язки мене не на жарт хвилював, оскільки як чужий чоловік має оглядати мій поранений живіт я не уявляла і оголятися перед ним не збиралася. Знову врятувала чудо— сукня, оскільки в потрібнім місці навпроти рани вона розстібувалася. Та й огляд проводила, на моє щастя, жінка, ну а цілитель Василій лише вислухав її слова та змусив мене прийняти жахливо не смачні ліки, а ще повечеряти. Від бридких супів я категорично відмовилася, мій організм протестував проти такої їжі. Врешті мені принесли картопляне п'юре, приправлене зеленню. Порція видалася мені замалою, я проковтнула смакоту, наче ніколи в житті не їла. А проте лікар заборонив годувати мене досита в перші дні, посилаючись на мій тижневий голод. Що ж, доведеться змиритися. Коли з цим завершили, я попросила Вітелі покликати моїх вболівачів, в таємних надіях, що Арлет знову завітає. Троянду, яку юнак сьогодні приніс, я веліла поставити в елегантну вазу з водою біля самого ліжка, щоб постійно розглядати красу і гладити ніжні оксамитові пелюстки. Тим часом подруга повідала мені відповіді на основні питання. Як виявляється, Адель лише нещодавно знайшлася, а до того вона жила в селі, не здогадуючись про її титул. Я мрію одружити її з моїм другом дитинства Армелем. Трон унаслідую винятково я, тому що мене готували до цього і ще тому, що всі інші спадкоємці (Адель і чоловік самої Вітелі) відмовилися. Точніше відмовилася лише Адель, а моєму кузену ніхто не дає шансу через зажерливість його матері. Політику імперії і історію кохання моїх батьків я проковтнула миттєво, неначе більше згадувала, аніж слухала. А проте як тільки чорнявка притихла, я зрозуміла, що без допомоги нічогісінько не пам'ятаю.

Нарешті в покої завітали друзі. Два юнаки і моя сестричка одразу ж підійшли до мого ліжка, а Арлет залишився осторонь, з посмішкою за нами спостерігаючи.

— Ельзо, серденько, як же я хвилювався! — одразу ж до мене кинувся доволі симпатичний юнак. Я посміхнулася, прийнявши його руку і стиснувши її:

— Знаю, Армелю... Ти ж Армель? Віті все мені вже розповіла. Я згадала свого милого братика тому якщо ти думав скористатися моїм безпам'ятством і утекти, то не вийде...

— Навіть у думках не було. Ти — моя сім'я, Ельзуню. Я так за тебе хвилювався, — прощебетав юнак, нахилившись наді мною і лагідно поцілувавши чоло.— Сестричко, не лякай нас більше так. Я дуже люблю тебе...

— Знаю... І я тебе, — це було правдою. Армель з першого ж погляду викликав у мене почуття теплоти і сестринської ніжності. Нехай він не кровний брат мені, але серце вважає його братом. У мить, коли ощасливлений Армель схилився і легко, обережно обійняв мене (точніше просто торкнувся долонями плечей, адже через рану дійсно обійняти можливості не було), я помітила погляд Арлета: карі очі виражали дещо спантеличеність і здивування. Він з не надто радісним виглядом спостерігав за нами, немов у думках прораховував щось дуже важливе. Тоді ж Вітелі важко зітхнула, й собі зиркнувши на золхідця. Мій наречений знає ж, що маркіз вважається моїм братом? О небеса, невже я зробила щось не те і скомпрометувала себе перед принцом? Батько дуже хоче цього шлюбу, я не повинна приділяти іншим чоловікам забагато уваги. Хто— зна, може я майбутня дружина справжнього ревнивця?

— Ельзо, а ми маємо для тебе дуже радісну звістку, — Армель відволік мене від роздумів і встав з ліжка, підійшовши до моєї сестри і лагідно взявши її за руку. Потім ніжно поцілував ту руку і з вогниками щастя поглянув на мене. Адель сором'язливо опустила очі до підлоги, ніяково посміхаючись. Я дуже пошкодувала про відсутність пам'яті: як хотілося знати історію кохання цієї прекрасної пари. А проте на компліменти, побажання і радість не поскупилася. Рідні щасливо засяяли, а до мене підійшов останній не представлений юнак. Про те хто він я зрозуміла з погляду Вітелі: закохані стривожені ласкаві очі однозначно вказували мені статус цього щасливчика— це був її чоловік. Коли ж я зізналася в своїх здогадках, Леджер засміявся і запитав звідки я зрозуміла. Я скептично хмикнула: