Глава 7 (2)

— Проходь, Ельзо. Присядь поруч...

— Ви кликали мене, Ваша Величносте? — уже сумно, передчуваючи розлуку, запитувала я, сідаючи поруч із батьком на тахту.

— Коли ти була маленькою, я не часто брав тебе на руки і розповідав казки. Я взагалі не знаю, чи читали тобі історії служниці або Делайн, бо я їм наказував готувати спадкоємицю. Після смерті твоєї матері мені було важко нести вагу корони самотньо. Ще з миті, коли взяв тебе на руки, я мріяв дожити до дня, щоб віддати владу моїй донечці. І при цьому знаю, що я був до тебе несправедливим. Я відняв у тебе дитинство, відібрав юність, сковав твою волю... Але скільки б ми не говорили про це й не бунтували, нікому з нас не дано втекти від себе. Я вірю, що ти станеш тією, ким я завжди мріяв тебе бачити. Ти вже стала нею... Всі ми щось шукаємо в житті. Але хтось знаходить це близько, а когось доля відкидає далі від дому... Ми повинні допомагати одне одному, щоб наші пошуки увінчалися успіхом.

— Я розумію, про що мова. Я допомагатиму імперії в час вашої відсутності...

— Я говорю не про це. Ти маєш подбати про сім'ю, дозволити кожному знайти себе. Не дозволяй чвари й сварки при дворі. Ілберта спробуй зайняти державними справами, ти це вмієш... Ну а що потрібно Арлету ти це й так знаєш. Ситий вовк не буде красти вівцю. Знайди до кожного свій підхід, аби ніхто не чубився. Не допускай провокаційної ситуації. У знаті не повинна похитнутися віра в твоїй силі. Якщо все ж таки хтось із дорогих тобі людей посміє відкрито зневажити закон, як тоді наші півники, ти повинна покарати його. Не дозволь комусь засумніватися в тобі. Будуть боятисЯ — будуть поважати і навпаки. Керуйся досвідом і мудрістю, а почуття сховай на людях. Бути королевою важко, але ми добре тебе підготували. Ти впораєшся... І ось ще... За час моєї відсутності до тебе буде ще більш прискіплива увага. Я бачу, що Арлет тобі дорогий і давно знаю про його почуття. Не повірю, що отримавши цілковиту владу в імперії, ви гратимете у хованки. Цього й не потрібно. Але ти повинна тримати ситуацію під контролем. В жодному разі не думайте ховатися, як тоді під час балу, коли ви знайшли собі притулок далі від людей, а нещасна Адель не могла вигадати, як вас захистити. Здивована? Ще один урок для тебе: королева повинна знати про все, але в більшості випадках удавати, що не знає. Лише так ти перевіриш вірність своїх людей. Так от, ви не повинні ховатися, бо від цього пліток лише побільшає. Я не забороняю вам бачитися, а тому ви маєте зустрічатися навпаки на очах у придворних. Лише таким чином ти збережеш таємницю про почуття до Арлета від Каролін, поки хочеш зберігати це. Вона бачитиме вас разом і упевниться в тому, що це всього лише нова твоя гра. Вона вважає себе мудрою, а тому не повірить у те, що між вами щось дійсно може бути... А знать звикне до думки, що їх майбутня королева оприділилася з вибором нареченого і почнуть бачити в Арлеті свого короля. А, отже, будуть вчитися його поважати. Він юнак розумний, зуміє налагодити відносини. З його допомогою ти зможеш повернути до себе частину приближених до Каролін людей. Здебільшого вони на стороні герцогині, бо не вірять у жіноче правління моєї спадкоємиці, вони впевнені, що імперію візьмеш у руки ти одноосібно. Тому підтримуватимуть Леджера і його права на трон. Але побачивши, що ти обрала гідного вольового чоловіка, до думки якого сама прислухаєшся, лицарі можуть змінити думку. Коли вони зрозуміють, що можна жити спокійно під крилом законних спадкоємців, можуть передумати воювати з вами. Тим паче вони йшли проти тебе особисто, а чи захочуть іти проти принца Золхіди, як главу імперії? Ельзо, якщо і є шанс уникнути державної війни, то ось він. І все, чим тобі потрібно пожертвувати — це шматком влади. Дай вже зараз золхідцю більше повноважень, побачиш— він збереже корону на твоїй голівці і визнає тебе керуючою у державі. Я правив разом із твоєю матір'ю— це були найсвітліші часи імперії і мого життя, як такого...

— Доволі мудро... Чому я не подумала про це? Адже ми завжди говорили, що влада повинна належати лише мені... Я й не розглядала під таким радіусом, — здивовано зітхнула я, натомість король лише засміявся:

— Мудрість приходить з роками. Не дарма я все ще король цієї імперії...

Коли батьківська карета зникла у темряві світанкових вулиць, я відчула, яким гарячим став ключ від королівської скарбниці, що з учорашнього дня висів на моїй шиї. Вся влада, доручена враз мені, символічно перетворилася на велику вогняну кулю. Я ж стала верховним магом, від обережності дій якого залежатиме подальший хід історії. Знищити ворогів, залишившись неушкодженою, вберегтися від протидії вогню і не втратити могутності зовсім не легко... Найважливіше— вміння знайти "золоту середину", славнозвісний баланс у своїй душі між силами добра і зла, жаги і милості, азарту й мудрості... Мої очі змінилися в кольорі, коли я усвідомила, що залишилася в цій великій імперії повноправною господинею. Я була змушена стати величною й сильною для того, щоб ніхто не здогадався наскільки я слабка і злякана...

— Зранку чекаю усіх на спільному сніданку в головних покоях палацу... — сказавши так, я провела очима по найрідніших і тихо додала: — Я сподіваюся на вас...

Ранок не змусив себе чекати, а гості— й поготів. Батьківські апартаменти дбайливі слуги за кілька годин приготували для нової правительки. Спальні я наказала не чіпати, оскільки твердо вирішила залишатися на ніч у власних кімнатах. Натомість робочий кабінет вже повноцінно належав мені на час відсутності батька. Тут дещо освіжили, дещо прикрасили і облаштували спеціально під мене. Я одягла елегантну сукню, яка не сильно відрізнялася від мого звичайного стилю дипломата, але все одно надавала величі. Висока зачіска, сплетена з сотні дрібних кучерявих золотих локонів, закріплювалася діамантовою діадемою. З дзеркала на мене дивилася холодна і вродлива імператриця, а, отже, фрейліни заслужили мішечок із золотом. Гості не змусили себе чекати. Всі члени сім'ї, навіть Каролін, прибули вчасно і подякували мені за запрошення. Я ж почувалася повноправною господинею, від чого трохи навіть отримувала задоволення.