Глава 7

Адель

Круговорот нових подій закрутив нас у вирі емоцій. "Кожна дія має наслідок", — розповідав мені мудрий учитель. Як виявилося, це стосується не лише фізики. Фізика взагалі побудована за законами життя, точно як і інші науки, де завуальовано описані істини, шукані всіма філософами і звичайними людьми, яким не байдужі високі теми. А тим часом та славнозвісна сила тяжіння існує на сторінках підручників з фізики і не всім дано зрозуміти справжній сенс, зашифрований у наукових термінах. "Кожен може відчути її на собі". Проти великих вчених іти безглуздо. З тяжінням не всім дано впоратися. І наче б то все природно, однак що, коли наслідок минулої дії стоїть по траєкторії руху двох об'єктів, а точніше суб'єктів, з взаємною силою притягання? Певно, такого ребуса не вирішували навіть давньогрецькі мудреці— математики. Авжеж, це ж не об'єм кулі і не площа трапеції. Людські серця не піддаються вимірюванню, хоча... Може все ж таки варто було б спробувати пошукати підказки? Я була далекою від точних наук, бо народилася чудесним гуманітарієм, любила поезію і живопис. Можливо, тому впоратися з такою складною задачкою мені було важко...

Ув'язнення Ілберта в темниці сприяло тому, що я подружилася з Армелем, який неймовірно благородно вирішив підтримувати мене. І хоч вчинок сестри буквально розірвав мене з середини, все ж наш спільний найкращий друг зміг втихомирити розбурхані мої емоції. Тим паче після того, коли Ельза захистила капітана Ендрю і проявила турботу стосовно родича Ілберта й до самого маркіза тоді в темниці. Розмірковуючи над ситуацією, мені здалося, що русявий давно перетнув межу дозволеного. Армель радив поговорити з ним і принаймні відкласти заручини. Я ж боялася думки інших, боялася образити Ілберта і особливо боялася реакції моєї названої сім'ї. "Запам'ятай, що ти — наречена Ілберта. Слово порушувати не можна. Дала свою згоду, отже, повинна вийти за нього заміж!". Крім того одразу після повернення юнаків із темниці відбулася дуже цікава розмова із герцогинею Каролін. Вона навмисно прийшла до мене в покої, що відбувається вкрай рідко, і з легкою насмішкою запитала: "Тепер ти переконалася в моїх словах? Скажи, я не про це попереджала тебе? Ось що вийшло, кохана Адель. Твоя мила сестричка відкрито пішла проти волі короля, зрадила його, а натомість не отримала жодного покарання. Когось іншого Аделард би стратив, вислав, замкнув... Зробив хоч щось би. Лише не улюбленицю. Вона бунтуватиме і залишатиметься його донечкою, а ти завжди будеш номер два, хоч ніколи слова поперек не скажеш. Тепер ти бачиш? Я знаю твої мотиви: ти знову волієш повернутися до Армеля. Я бачу, що в нього непогано виходить спантеличувати. Все це— підступи і накази Ельзи. Хіба одного разу ти не втрапила у її пастку? Те, що сталося з нещасною Ізабель тебе не навчило? Щоб вирватися з чіпких лап, тобі необхідно стати дружиною Ілберта. Він кохає тебе і ніколи не зрадить, не дасть у образу. Це ж він врятував тебе, вирвав з обіймів вогню. Армель грається твоїми почуттями. Хіба не бачиш, що він постійно зникає у Ельзи? Він служить їй. Гадаєш, вони обговорюють державні справи? Сумніваюся. Годі бути найслабшим членом династії! Візьми себе в руки і займи сторону! — натиск її слів був настільки сильним, що потік енергії буквально вдавив мене у крісло. І вже лише за годину невтомних роздумів, я запитала себе одне: звідки Каролін дізналася про те, що моя сестра спускалася у темницю? Ні вона, ні будь-хто з її друзів не міг про це розповісти. Батько і навіть Леджер не спілкуються на такі теми з герцогинею. Цей факт залишився суворою таємницею. Відповідь єдина: про це ще знали Ілберт і капітан Ендрю. Хтось із них двох таємно служить тітоньці. От лише хто? Виявляється, що Ельза мала рацію... Тим паче вона надто тисне на мене, змушує підкоритися її волі і одружитися з маркізом Ілбертом. Я сама чула, як вона розмовляла у саду з Армелем, ображаючи його... В чім же річ? Що з нею не так і що приховує?

Відтоді я стала боятися зустрічей із цією жінкою, а тому з усіх сил уникала її. Я знала, що можу повірити сильним доказам, а тому робила все, аби розмова з нею не відбулася. Боячись реакції не менш шаленої дівчини королівства— моєї сестри, я наважилася про все розповісти Армелю. Той уважно вислухав мене, після чого задумливо промовив:

— Вона допустилася помилки. Сама ж утратила пильність... Адель, тепер істина відкрилася для вас. Я поговорю ще з Леджером, щоб дізнатися чи спілкується він із матір'ю, хоча я впевнений, що ні. Міледі, вона хитрує, готує пастку. Хоче знищити Ельзу вашими руками. Не піддавайтеся їй, інакше буде біда. Ілберт— її слуга. Ваша сестра першою викрила їх, але доказів не мала. Так, це правда. Ми дружимо з Ельзою з дитинства і я годинами зникаю в її покоях, але я заклинаю вас повірити, що вона не наказувала мені оберігати вас. Із Ізабель тоді все було не так, як ви могли собі уявити...

— Чшш, Армелю. Я знаю це. Річ не в Ельзі і вже тим паче не в Ізабель. Я боюся помилитися. Я вже не знаю, чи люблю Ілберта. Але я боюся, що він теж може бути у пастці герцогині. Не знаю, як мені бути. Я ж не можу відмовити йому просто тому, що злякалася усіх наслідків. Армелю, мені страшно. Я не хочу бути принцесою. Я хочу назад, у рідне село... — ледь не плачучи, скаржилася я. Маркіз ніжно посміхнувся і палко взяв мою руку:

— Нікому не дано обманути долю. Ви народилися принцесою, але не для того, щоб титул тиснув на вас. Гляньте, ви стали займатися благодійністю. Діти радіють вам у сирітських притулках, ви робите велику справу. Скажіть, якби ви залишатися в селі, хіба змогли б допомогти усій імперії, як робите це зараз? Хіба щастя у хованках? Воно у волі, Адель. А ви і є— воля, незалежність, про це написано у ваших очах. У будь-якому разі ми ніколи не покинемо вас, щоб ви не обрали. Але, Адель, дослухайтеся до серця. Я знаю і вірю, що воно не обмане вас. Слова— то полова. Щось кажу вам я, щось шепоче Ілберт, про щось говорить Ельза, а герцогинЯ — про геть інше. Ви опинилися між усіма вогнями, всі перетягають вас на свій бік. І це не чесно, бо ж ви не річ, аби її ділити. Зрозуміло те, що кому вірити вам не відомо. Але серце знає на чиїй стороні правда. Нехай воюють, нехай б'ються, нехай кричать і звинувачують одне одного, а ви не частина війни. Ви — мир, голубка миру, Адель. Не ставайте чиєюсь зброєю. Живіть власним життям, радійте йому. А я не дозволю, аби по вас потрапила чиясь стріла... І пам'ятайте, що королева Акселл, мир духу її, народила двох донечок не для того, аби вони воювали між собою. Нехай ваша сестра імпульсивна і емоційна, велична та смілива, вона віддасть за вас життя. І я знаю, що й ви зробите те саме заради неї. Ельза не стане вплутувати вас у війну. Не дозвольте цього й іншим..."... Саме цю розмову я згадувала й сьогодні, відіграючи головну роль на цім прекраснім прийомі. Не дивлячись на те, що поруч не було ні сестри, ні нареченого, хвала небесам, що Армель не покидав ні на мить. Його поради і підказки змогли створити справжнє диво: я на славу провела бал і повеселилася на ньому добряче. І нехай мене постійно смикали іноземні посли, ставлячи досі дещо не зрозумілі мені питання, з допомогою старого Лера і мого вірного друга я зуміла знайти потрібні відповіді. Не скажу, що легко бути на місці сестри. Та все ж усвідомлювати свою важливість і почуватися частиною усього вишуканого та розкішного дійства надто приємно, як виявляється. До того ж сьогодні я, певно, вперше не була прихованою у тіні улюбленої всіма принцеси. Ельза— дивовижна, вона, наче народжена бути королевою, я ж зовсім інша, але цей вечір змусив зрозуміти, що і я чогось варта. Нехай не така впевнена і не можу прожити й миті без поради Армеля, але під кінець вечора відвідувачі та піддані хором викрикнули моє ім'я, немов вписали його в книгу державних діячів Ендаласії, якщо така лише є. А батько підійшов до мене і з гордістю промовив: