Епілог

— Чи згодні ви, Ваша Величносте королево Ельзо Ендаласійська, взяти в законні чоловіки та назвати повноправним королем Ендаласії і всього великого Союзу Об'єднаних Імперій Його Високість принца Арлета Золхідського, сина Їх Світлостей герцога Ганса та герцогині Анни Ендаласійських, першого спадкоємця престолу імперії Золхіди? Чи присягаєтеся ви бути з ним у горі та радості, поважати його та слухатися, бути вірною й уважною дружиною, поки смерть не розлучить вас? — під спів церковного хору моя душа злетіла в піднебесся і лише серйозний голос єпископа змусив згадати де ми й для чого тут зібралися. Передвесільний синдром нареченої мені був явно не знайомий: я іскрилася зворушеним щастям, тримаючи руку коханого перед вівтарем і всією душею в молитвах просила Всевишнього благословити наш союз і подарувати багато щасливих років.

Поглянувши в обличчя Арлета, я ніжно посміхнулася. Мій уже майже чоловік досі не вірить у те, що цей день реальність, а не витвір фантастичного сну. Втім, якщо це сон, то я згодна не прокидатися. На мить згадую обличчя Рудольфа. О, небеса, дякую, що я не стала жертвою династійного шлюбу. Союз, укладений самим коханням, вважатиметься священним. Його неодмінно благословить наш небесний Отець — я щиро вірю в це.

— Так, святий отче. Я згодна стати дружиною й назвати королем нашої священної імперії Арлета Золхідського, — впевнено й велично, як і личить королеві, відповіла, всім серцем відчуваючи більше емоції кароокого красеня, аніж свої.

— Чи за своєю волею, Ваша Величносте королево Ельзо, ви берете в законні чоловіки й називаєте повноправним королем Ендаласії та всього великого Союзу Об'єднаних Імперій цього чоловіка? — поважно запитує єпископ.

— За своєю волею, святий отець, — полегшено видихаючи, зізнаюся я та зводжу очі до небес: "Всевишній, дякую Тобі!". Яке щастя, що сьогодні я можу не брехати!

— Чи згодні ви, Ваша Високосте принце Арлете Золхідський, взяти в законні дружини Її Величність Ельзу Ендаласійську, доньку Їх Величностей короля Аделарда та королеви Акселл Ендаласійських, благородну міледі й королеву нашої священної Ендаласії та всього великого Союзу Об'єднаних Імперій? Чи присягаєтеся ви бути з нею в горі й радості, любити й оберігати її, стати вірним їй чоловіком та піклуватися про неї, поки смерть не розлучить вас?

— Так, святий отець! — так же ніжно пригорнувши мене палким радісним поглядом, промовив Арлет.

— Чи за власною волею, Ваша Високосте принце Арлете, ви берете в законні дружини Її Величність королеву Ельзу? — було запитання, а я іронічно всміхнулася, уявляючи відповідь Арлета. Щось на зразок: "Ні, мене змушують".

— За своєю волею, святий отець, — теж ні крихти не злукавив юнак. Але його чекає ще одне додаткове особливе запитання:

— Чи присягаєтеся ви бути гідним королем нашої священної Ендаласії та всього великого Союзу Об'єднаних Імперій, захищати наші закони та вершити суд справедливо й чесно?

Я знову іронічно посміхнулася. Арлету на долі написано стати монархом та й він сам, наче створений для цього.

— Урочисто присягаюся, — серйозно відповів юнак і знову зустрівся зі мною поглядом. А я схвально кивнула йому: благородно та рішуче.

— Чи є серед присутніх ті, хто знають причину, за якою Її Величність королева Ельза Ендаласійська та Його Високість принц Арлет Золхідський не можуть одружитися? Скажіть зараз або мовчіть навіки! — голос єпископа звучав з тим тоном, що якби сміливий назвати причину знайшовся, святий отець власноруч би прогнав негідника з храму і відлучив його від пастви. Принаймні мені так здалося. І цих кілька секунд безмовної безмежності тиші, наче весь Всесвіт затих, причаївся, прислухався, були подібними до вічності. А коли вони минули, моє обличчя знову засяяло посмішкою. Єпископ повернувся до нас із срібною тацею, на якій красувалися дві розкішних обручки.

— Одягніть одне одному обручки, аби ваш союз був нерушимим та вічним перед Усевишнім та людьми.

Ми повернулися обличчями одне до одного, а я затаїла подих. Крізь прозору біло-золоту вуаль, що елегантно спадала з корони вільними хвильками й досягала рівня декольте у найвижчій своїй точці, я бачила сяючі очі Арлета. Мені перехопило подих, а серце тривожно застукотіло від щастя. Головне — не знепритомніти від почуттів та емоцій, аби прожити цей день кожною клітинкою душі, сповнити його найкращими спогадами...

На дні зіниць золхідця засяяли переможні бісики, а в моїй пам'яті зринув уривок з давньої розмови: " — Подобається тобі статус чоловіка, який переміг там, де інші зазнавали поразки? — Ну я ще не переміг. Перемога буде тоді, коли одягну на твій пальчик обручку перед вівтарем, аби ні в кого не виникло сумнівів на рахунок того, кому ти належиш...". Що ж, нехай перемога його, але це заслужено. Коли на безіменному пальчику моєї правиці засяяла дорогоцінна обручка, я взяла з таці її більшу родичку й легко одягла прикрасу коханому чоловіку, тим самим навіки поставивши крапку в колишніх пекельних баталіях.

— З благословення Усевишнього я оголошую вас законними чоловіком та дружиною! Можете поцілувати дружину… — вперше посміхається єпископ, а я взагалі ледь не втрачаю тями від того блаженства. Як же гарно це прозвучало! Взагалі яке чудесне слово: "дружина"!

Арлет легко відкинув вуаль, звільнивши моє обличчя й назавжди відкривши його для себе. Яскраво посміхнувся мені самими лише очима й тихо прошепотів:

— Я ж казав тобі: нікому не віддам. Будеш моєю...

— А я казала, що буду твоєю, якщо дочекаєшся... — радісно посміхнулася і з трепетом спостерігала за тим, як принц стрімко скоротив між нами відстань і подарував мені найсолодший, найніжніший і найпалкіший в світі поцілунок, передаючи всі свої безмежні почуття. І нехай тепер злий рок, що раз-у-раз заважав нам, втілюючись у когось із рідних, зникне в повітрі, бо з цієї миті наше кохання захищене законом і записом у церковній книзі. Відхилившись одне від одного, ми міцно сплели свої пальці в найтеплішому рукостиканні та повернулися обличчями до гостей. Король-батько Аделард пишно посміхався нам. Він пишався нами. Нами обома, бо велике серце колишнього монарха вмістило в себе всю нашу чималу компанію. Поруч з ним стояла прирівняна до королеви-матері герцогиня Делайн, яка з легкістю могла б дати фору будь-якій модниці. Моє правління очистило вродливе обличчя тітоньки від суму, а сьогоднішнє весілля, здається, навіяло романтичні спогади про юність. Гадаю: у них із капітаном Ендрю є шанс... Доля обожнює робити сюрпризи тим, хто не втрачає віри. Поруч зі сватами стояли батьки Арлета, дорогі гості, які майже перед весіллям отримали статуси герцогів Ендаласійських. Вони дуже просили права жити при дворі, аби бачити сина, мене, улюблену невістку, та онуків. Мій чоловік був категорично проти, але ж королева — я, тому тепер Анна та Ганс наводили порядки у новому маєтку поблизу королівського палацу.