Глава 22 (4)

Адель

Аби зрозуміти, що таке пологи, потрібно їх лише пережити. Біль, що роздирала на шматки. Але біль в ім'я щастя. І воно того варте. Як скаже потім повитуха: "Хвала небесам, міледі легко народила". Я б посперечалася з цим, але вести баталії з лікарями собі дорожче. Було неймовірно страшно за життя моєї крихітки. Присутність сестри, яка за всім спостерігала, додавала мені сил і впевненості в тому, що все буде добре. А навіть, якщо я й повторю долю матері, то про мою сім'ю є кому подбати. Всевишній милував... Подібно ангельському співу покоями пролетів плач мого рідненького немовлятки, яке нарешті вибралося з його схованки, аби продовжити життя як повноцінна маленька людина. Я важко відкинулася на подушку, усвідомлюючи єдине: не важливо хто народився у мене. Суттєво лише те, що тепер я мама. І це було вище будь-якого іншого щастя. Це була справжня казка...

Злякана Ельза підбігла до повитухи і зацікавлено спитала:

— Хто народився? Хто в нас?

— Прекрасна дівчинка, Ваша Величносте, — з усмішкою промовила та і передала мій скарб на руки її тітоньки. А Ельза одразу ж віднесла маля мені.

— Дівчинка... Донечка. Доню моя, — смакуючи небаченою досі розкішшю так когось називати, шепочу я і лагідно торкаюся крихітного личка моєї красуні. Вона дивиться на мене так зацікавлено, вперше бачачи цей великий світ, який я прихилю до її ніг. І враз минув мій біль, а в душі оселилася тремтлива щемлива радість. І ніхто з нас не помітив, як на підвіконні моїх покоїв у глиняному горщику розпустився новий бутон декоративної садової лілеї. А це означало, що в книзі династії Ендаласії з'явилася нова принцеса, увінчана славним титулом та прекрасною долею — бути уособленням найніжнішої та найчарівнішої квітки.

— Чи бачила ти колись прекрасніше диво? Наша маленька лілея, наша міледі, — ніжно шепоче Ельза, також розглядаючи мою малютку, а потім повертається до мене та щиро посміхається: — Сестричко, я вітаю тебе з донечкою! Нехай твою чарівну сім'ю оберігають янголи і дарують вам ще багато таких світлих днів!

— Ти і є той янгол, який береже нашу сім'ю. Дякую тобі, — ледь ворушу вустами я. Ельза цілує моє чоло та забирає донечку, аби ту покупали та запеленали. А я лише посміхаюся, з ліжка за всім спостерігаючи. Мені дуже пощастило з сестрою, яка водночас стала для мене і матір'ю, і подругою, і захисницею... Мені пощастило й з чоловіком, який за кілька годин чергування під нашою спальнею неодмінно схопить серцевий напад, але й після того, коли вперше візьме на руки нашу крихітку та ніжно поцілує мене, любитиме нас обох ще більше. І тепер ми будемо справжньою сім'єю. Повною сім'єю... Мені пощастило й з подружками Вітелі та Івейн, які будуть підтримувати мене та допомагатимуть няньчити мою крихітку, хоч насправді я ні з ким не хочу нею ділитися. Та що вдієш? Вітелі звикла, що її синочок росте на руках всієї команди, то ж і мені потрібно буде звикнути. Мені пощастило з турботливим татусем, який, передавши владу Ельзі, дбав про мене протягом останнього місяця вагітності, а ще пощастило з двома тітоньками — принцесами Делайн та Ітеллою Ольвією, які взяли на себе мої обов'язки. Мені пощастило з свекрухою та свекром, які навколо мене пританцьовують, хоч це й зайве, і з названою сім'єю, які продовжують називати донечкою Адель. З усіма ними, кого маю за честь називати ріднею.

А це неймовірне щастя, коли викрадена немовлям знедолена принцеса зуміла знайти свою сім'ю, подолати страхи та незгоди, знайти істинне кохання та народити найчарівніше немовля на світі. Хіба не гідний кінець моєї маленької історії? Хоча ні. Зовсім не кінець. Це лише початок, а попереду ще безліч випробувань та щастя в нагороду, але я точно знаю, що ми впораємося! Бо наша сила в єдності. Бо ми, Ендаласійські лілеї, в душі зовсім не лілеї. Ми подібні до могутніх дубів у наших садах, які не бояться ні вітру, ні морозів, ні дощів, ні спеки... Ми народжені бути сильними. Чи може бути кращий дар пращурів? І такими ж сильними ми будемо виховувати наших діток. Але присягаюся, що захищатиму їх серця від пихи та любові до влади, аби вони зростали щирими й чистими, боролися за справедливість та знали ціну дружби й смак істинного кохання. Можливо, саме для того в свій час ми з сестрою пройшли свої випробування? Аби точно знати, що за щастя потрібно боротися і лише той здатен перемогти, чия душа відкрита для добра...

Ельза

— Люба, я покличу до тебе одну з тіточок. Ти відпочивай. Зараз тебе переодягнуть і тут все приберуть, а тоді я приведу Армеля та інших. А поки подивлюся, чи не потрібно твоєму чоловіку допомога лікаря... — сміюся до сестрички та цілую крихітне чоло моєї племінниці. Адель з посмішкою дозволяє мені йти, а я повертаюся обличчям до дверей і лише в ту мить витираю з ніжного личка гарячу сльозу зворушення, яка скотилася по щоці, мого дозволу не спитавши.

— А я все бачила! — позаду дзвінко сміється близнючка. Я кидаю лукавого погляду на білявку, стискаючи плечима, наче пояснюючи їй:

— Тому що дівчинка. Коли народився Ліан, я позичила в нього витримки й стрималася. Я ж не кам'яна...

— Це просто тому, що ти більше нас любиш, — дзвінкоголосо жартує принцеса.

— Вітелі хоч такого не скажи, — всміхаюся я.

— Підійди, — м'яко кличе блакитноока, а коли я наближаюся й присідаю поруч, тепло обнімає.

— Ти хороша сестра, найкраща в світі. Дякую тобі за все... Ти плачеш, тому що ми з тобою — дві половинки одного цілого, дві донечки одних батьків. А, отже, сьогодні ти теж стала мамою. Я зовсім спокійна, бо знаю, що ти завжди допоможеш мені та підтримаєш. І моїм діткам ти будеш головною захисницею, грітимеш їх теплом своєї великої душі. І ти повір, що й я теж буду другою матір'ю для твоїх малят, любитиму їх, як своїх. Бо що хто б не казав, але ми — сім'я. Дуже велика й дружня родина. І я знаю, що зовсім скоро плакати від зворушення мені, колихаючи улюблених племінників, таких схожих на моїх милих сестричку й брата. Ну все, йди до Армеля, бо Арлет, напевно, втомився його піднімати з землі і приводити до тями...