Глава 22 (3)

Вже наступного дня, коли статус королеви змусив одягнути маску величі, я в приємному товаристві нареченого приймала відвідувачів. Враз тінь постаті елегантної пані в капелюшку з вуаллю лягла на поріг. Поки переді мною опинилася така бажана гостя, яку я вже чекаю не перший день, я різко піднялася з трону й спустилася в залу, аби вітати її на рівних. Сьогодні вперше чарівна торговка була одягнена в світлий одяг, а її обличчя сяяло посмішкою. Виконавши реверанс, жінка граційно зняла вуаль. Її очі, вуста, ніс, кожна рисочка здавалися мені настільки рідними та знайомими, що я не одразу зрозуміла, що дивлюся, наче в дзеркало. Навіть не віриться, що родичі бувають настільки схожими. Як же це дивно: Адель схожа на маму, а я на тітоньку Делайн, але ми близнята і обидві дуже скидаємося на жінку, що зараз стоїть переді мною.

— Моя королево, яке велике щастя бачити твій тріумф. Душа нашої Акселл нарешті знайшла спокій: дякую тобі за це... — чистим мелодійним голосом промовила вона.

— Так хто ви? Мій янгол-охоронець? Я бачила вас на коронації, де ви ділися на святі? Чому не підійшли? При моєму дворі вам завжди будуть раді. І чому сьогодні стояли в черзі? Я прийняла б вас у своїх покоях, якби знала, що ви завітаєте! — привітно щебетала я, взявши руку жінки в свою. Вона розквітла посмішкою:

— Ельзо, сяйво очей моїх, я вже відвикла від пишностей. Моє ім'я Ітелла Ольвія Золхідська, я — твоя тітонька. І лише цей титул гріє мені душу. Я вже давно не принцеса. Стривай, тепер усе розповім...

— Може пройдемо все ж у покої? Я пригощу вас кавою, — гостинно посміхаючись, пропоную я, але Ітелла відмовляється. А тому я прошу Арлета переказати охороні, аби нам принесли напої сюди.

— Спершу я все розкажу тобі... Ти добре знаєш цю історію забороненого кохання. Я відреклася від влади та сім'ї заради милого Арнольда, втратила все, але отримала куди більше. Моє ім'я було заборонено при палаці, але коли Акселл підросла, попри заборону батька розшукала мене. Зв'язок із сестрою був дуже міцним, а коли вона переїхала в Ендаласію, ми продовжували листуватися. Завдяки цьому я знала про всіх її друзів та ворогів. Я відчувала біду, Ельзо. Покинувши сім'ю, я мчала до неї, сестрички. Мене, наче тягнуло щось у столицю Ендаласії, але я запізнилася. Про смерть королеви дізналася першого дня, як опинилася тут. Тоді ж король Аделард представив люду принцесу. І коли узріла тебе, маленький згорточок у руках сестриного чоловіка, я заприсяглася собі і Акселл, що поки я жива, буду допомагати тобі. Але я діяла необачно: Каролін якось про мене дізналася. Тоді вона спіймала мене і кинула в одну з її темниць. Я провела там кілька місяців, аж поки мій чоловік зумів мене врятувати. І тоді ми зрозуміли з ким зв'язалися, тому негайно відправилися назад у Золхіду. Вже звідти я спостерігала за кожним твоїм кроком, хоч сама була далеко. Старий Лер про все доповідав мені... Так, він був моєю людиною. Я настільки полюбила тебе, що відправила до тебе свою власну доньку. Втім, це була її власна ідея. А коли дізналася про те, що Каролін стала діяти і ледь не вбила Делайн, я вигадала цю торговку і прибула в столицю, маскуючись за вуаллю, аби завжди бути поруч. Але для тебе було небезпечно знати правду...

— Стривайте! Ви сказали, що відправили до мене свою доньку? Хто вона? — ошелешено запитала я. Ітелла Золхідська м'яко посміхнулася:

— Вона дбала про тебе, а ти захищала її. Моє серце було спокійним...

Саме цієї миті, наче за велінням чарівної палички, двері відчинилися, а на порозі постала Івейн з тацею і трьома філіжанками кави. Зовсім не дивлячись на нас, вона підійшла до маленького столика і розкладала посуд з гарячим напоєм на стільницю. Тітонька зиркнула на неї і затримала свій погляд, ніжно посміхнувшись. А тоді лагідним тоном покликала дівчину:

— Івейн!

— Звідки ви знаєте...? Тобто? Як же це? — уривками речень допитувалася я, вражено перевівши погляд з жінки на дівчину, а потім і на такого ж здивованого Арлета. Фрейліна, почувши знайомий голос, миттєво оглянулася, а за мить весело посміхнулася:

— Мамо? Яке щастя бачити вас! — і покинувши каву, вона помчала в розкрилені обійми Золхідської принцеси. Ольвія пригорнула до себе дівчину і ніжно поцілувала її чоло, після чого зі сміхом оглянула наші з принц-коном спантеличені обличчя та додала:

— Ваша Величносте, дозвольте представити вам мою єдину доньку Івейн...

— Івейн? — я запитально поглянула на дівчину і конвульсивно намагалася згадати коли й при яких обставинах отримала її собі в служіння. З дитинства мені прислуговувала жіночка, яку прикріпила до мене тітонька Делайн, але потім Лер познайомив мене з Івейн і сказав, що тепер вона буде мені служити. Мені було п'ятнадцять. Уже шість років поруч зі мною знаходить кузина, а я ні сном, ні духом про те не знаю?

— Так, моя міледі. Це правда. Вам була необхідна вірна людина поруч, ми не могли довірити вас чужим. Пробачте, що я обманювала вас... — опустивши голову, зітхнула вона.

— Ти моя сестра... Кузина, золхідська принцеса! Чому ти мовчала? Ти ж служила мені, потрапляла в небезпеку! Тебе ледь не вбили через мене! О, Івейн, як же ти могла погодитися на це?... — вигукнула я і міцно обійняла ту, кого не дарма називала подругою.

— Сестричко... — прошепотіла я на її вухо, а вона все так же сором'язливо посміхалася.

— Міледі, я...

— Яка міледі, Івейн? Ти теж принцеса, ти — моя кузина! Зви Ельзою... — посміхнулася я, відпустивши русявку.

— Не звично, я ж не в палаці народжена, а мама моя проста торговка, — стиснула плечима дівчина.

— Більше ні! Я негайно представлю вас знаті та родичам. Адель повинна першою про все дізнатися, покличте її хто-небудь! — останнє стосувалося вартових, а за мить я знову повернулася до знайденої рідні: — Ваші імена будуть повернуті до династії Золхіди, я дам розпорядження Франку. На щастя, Золхіда тепер мені підпорядкована. Ви можете повернутися у їх палац, але я буду дуже щасливою, якщо ви залишитеся зі мною. Я дарую пану Арнольду і вам, тітонько, герцогство та маєток поблизу. Мені дуже хотілося б, аби ви були поруч з нами. Ваш чоловік знадобиться мені в Раді, а для вас крісло за шестикутним столом давно приготовлено. Саме для вас, Ваша Високосте Ітелло Ольвіє. При моєму дворі ви — дуже бажані гості. Ви залишитеся?