Глава 21 (3)

Відхилившись від принца, я поглянула в його помутнілі від ніжності очі та прошепотіла:

— Ти ж не станеш діяти, правда?

— Про що ти? — Арлет все ще був не в стані розмовляти серйозно, раз-у-раз цілуючи моє обличчя і пригортаючи все міцніше.

— Про Каролін, — відповідаю я і розриваю обійми. Принц-кон на те хмуриться і пошепки свариться:

— Та коли ж вона припине встрявати між нами? Зараз її немає, а все одно ніякого спокою... — а потім підніс до мене погляд і промовив уже гучніше: — Ти знущаєшся? По-твоєму, мені чекати, поки тебе у мене заберуть і віддадуть Роберту? Звісно, потрібно діяти! І якщо ти зараз знову хоч слово скажеш, хоч натякнеш про те, що нам не бути разом і треба чекати поки відьма помре від старості, я не подивлюся, що ти королева! Або вб'ю відьму, або викраду тебе! Ще не вирішив... Але перед тим... в мене навіть фантазії не вистачає, що тобі сказати, Ельзо! Два роки ми страждали, бо ти боїшся за моє життя! Це ж у голові не вкладається!

— Для тебе це не достатня причина?! — знову зірвалася на крик я і різко піднялася на ноги. Арлет наслідував мій приклад. — Вона зробить це! Немає сумнівів, невже не бачиш? Я була впевнена, що ти не зрозумієш серйозності, тому й мовчала! І варто було ще мовчати! І чому ж ти такий дурень, Арлете?! Послухай, якщо ти хочеш ризикувати, тобі в іншу сторону! Я знаю, що таке втратити все! Я бачила це з дитинства! Моя тьотя Делайн теж була вродливою і величною, сестрою короля, справжньою веселункою! Вона теж кохала. А в один день втратила все: чоловіка, дитину... Вона не хотіла жити, її змусили! Точно, як змусять мене, якщо ти загинеш! І я теж потрачу свою молодість і красу на те, щоб дбати про чужих дітей, слідкувати за палацом і помститися... Існування без жодного сенсу... А ще мій батько, могутній король, який, втративши мою маму, хотів покінчити життя самогубством, але не зміг покинути мене, крихітне немовля. У кожної сильної людини є своя слабкість, власна Ахілесова п'ята. Мої рідні вчилися жити заново, але так і не зуміли забути втрачене! А я сама? Я навіть не знаю хто моя мама, я вивчила її щоденник на пам'ять, але цього нікчемно мало. Навіть якщо ми проведемо шлюб у темниці і зуміємо тебе врятувати, ти розумієш, що я не матиму ні одного спокійного дня в подальшому? А якщо я завагітнію? Як же наше дитя? Каролін же не заспокоїться і колись таки досягне свого! Синочку зростати без батька, вдовольняючись розповідями?! Чи ми замкнемо тебе в башті, мов сплячу красуню? Не думаєш про нас із тобою, так згадай, яка доля чекає наше немовля! Ця жінка викрала Адель, а Ліана, рідного онука, погрожувала вбити! По-твоєму, вона дозволить мені народити і спокійно виховувати маля? Я бачила, що терплять жінки, які народжують передчасно через нервовий зрив! Вітелі дивом врятувалася. А я не хочу такого життя! І нізащо не буду ним жити! І не дозволю, щоб таке сталося! Тітонька і батько не могли попередити лихо, а я можу! І я скажу, Арлете, ще не раз:"Їдь! Покинь мене"! Мені вистачить знати, що ти в безпеці...

— А мені мало цього, — зітхнув він і палко згорнув мене в свої обійми, оголив моє вушко з — під волосся та тихо прошепотів на нього: — Я нікуди не поїду і ніколи тебе більше не покину! Присягаюся: ми проживемо довге та щасливе життя разом. Разом виховуватимемо діток, потім внуків і навіть правнуків. Завжди разом... Я не буду діяти без тебе. Будь спокійна, без твого дозволу не зроблю й кроку. Ми знайдемо вихід... Я обіцяю тобі... Наші малюки зростатимуть у безпеці. Ти більше ніколи не будеш сумувати. Я небо простелю перед твоїми ніжками, кохана. Моя маленька, моя сильна дівчинка... Нікому тебе не віддам...

Саме це я й мріяла почути так давно. Міцніше пригорнулася до рідного і яскраво посміхнулася, заплющивши очі. А потім ми присіли на лавочку та стали шукати якісь варіанти. Щоправда шукала лише я, а Арлет обнімав мене і подавав безумні ідеї.

— Ні, виходу немає... Ще й цей Роберт, будь він проклятий. Я точно чула розмову герцогів: вони не повинні дізнатися дату наперед. А якщо ми будемо її переносити, знать збунтується чого доброго. В нас немає жодного вагомого доводу проти Каролін. Навряд Королівський Суд вважатиме слова Армеля та Івейн значимими аргументами, як радила тьотя. Ми ні в чому не можемо її звинуватити. Якби ж знайти тих людей, що викрали Адель. Але я вже зневірилася: стільки часу їх шукаємо. Швидше за все вона їх давно прибрала...

— І це було б мудро. Їй небезпечно залишати їм життя. А якщо вони й жили, то лише до знайдення Адель, — погодився принц. — То проблема в мені?

— Так... Вона знає, що я тебе кохаю. Це моя провина, не змогла приховати. І помститься мені найжорстокішим чином. До того ж, ти робиш мене сильнішою. Проти мене ніхто не піде, якщо ти будеш поруч, як мій король. Вона не може дозволити цього. Навіть якби це був династійний шлюб, вона б зруйнувала його...

Арлет поцілував мою скроню і благально поглянув у очі:

— Якби ж ми могли покинути імперію.

— Це єдиний вихід, але Армель з Адель нізащо не приймають престол. Та й брат має рацію: це до мене йдуть люди, це мені вірять лорди. Якщо мене замінить Адель, Каролін з легкістю влаштує узурпацію трону. За ними немає підтримки ні народу, ні армії... Я не зможу з цим жити...

— Так, вірно... І я не зможу дивитися, як ти згасаєш щодня, — зітхнув юнак і ще раз мене поцілував. — Може мені просто вбити Каролін?

— Договір з Леджером заважає. Якщо ми вб'ємо його матір, він піде проти нас...

— Мене в договорі не було, лише ти сама. До того ж зараз він сам прогнав її. І де доводи, що то ми? — мій красень мав рацію, але вся моя душа воліла знайти гуманніший вихід, бо смерть — надто мале покарання для такої відьми. Принц зі мною погодився.