Глава 21

Страх заснував мою душу, наче павук темний куток під стелею закинутого приміщення. В цю мить абсолютно все стало не важливим, окрім одного — життя та здоров'я мого рідного татуся. Останнім часом мені й так було жахливо важко. Але якщо щось станеться і з ним, то мені не вистачить сил збирати своє життя по крихітних уламках скаліченої душі. Я бігла так, що легко могла обігнати будь-якого коня, але ноги постійно підкошувалися. І я зовсім не пам'ятаю до скількох зачепилася кутів у коридорах, поки дісталася головних апартаментів. Поспішала до рідного. Але мене до нього не впустили.

— Ваша Високосте, з Його Величністю лікарі. Вам туди не можна...

— Але ж... Я ж... — не розбірливо пробелькотіла я і важко опустилася на підлогу, закривши обличчя руками і запитавши:

— Що сталося?

— Нам не відомо, міледі. Сказали, що черговий серцевий напад. Вам погано? Вставайте, Ваша Високосте, — і лакеї кинулися мене піднімати. Арлет також був тут, він хотів кілька разів підійти до мене, але щось його стримувало. Певно, образа і сумніви. Рішення про наше подальше майбутнє досі було не прийняте красенем, а точніше я так вважала. Втім, зараз мені абсолютно не до того. Я намотувала сотню кругів перед дверима, увесь час благаючи небеса про порятунок. Принц же стояв біля вікна, з важкістю зітхаючи. Панувала тиша.

Я розпорядилася більше нікого не попереджати, аж надто сестру, але вагітна сама якось дізналася і примчала сюди разом з Армелем та Леджером.

— Ельзо! — ще здалеку крикнула вона і побігла до мене. А я, проковтнувши ком у горлі, помчала в її обійми. На плечах одна у одної ми не втримали маски і гірко розплакалися. Армель обійняв нас обох одразу, втішаючи.

— Чому ти прийшла? — крізь сльози запитала я. — Ти ж вагітна, тобі це шкідливо...

— Як же не прийти? Я так злякалася, коли почула...

Справді, всі ми злякалися. На щастя, двері покоїв відчинилися, а на порозі постав лікар Василій. Ми накинулися на нього з запитаннями, а серця наші раптово притихли, затамувалися подихи. Я щиро боялася того, що він скаже, але мовчанка була ще більш нестерпною.

— Ваші Високості, я маю для вас дві новини. Хороша — Його Величність живий... — коридором пронеслася хвиля полегшених видихів. — І погана новина — його стан критичний. У покоях п'ятеро дуже сильних цілителів. Їх думки зійшлися: якщо король одужає зараз, то наступний серцевий приступ буде останнім для нього. Останніх пів року сір дуже хворів. Його організм ще міцний, але серце слабке. Щоб вилікувати серце, потрібно відгородити монарха від усіх хвилювань та стресів, при тому щоб він правильно харчувався, виконував процедури, приймав теплі ванни з сумішшю трав і був під цілковитим наглядом лікарів. Без лікаря він не повинен навіть у сад виходити. І тоді Його Величність зможе прожити довге життя... Ну принаймні ще кілька років...

Слухаючи Василія, я розуміла, що батько ніколи не стане виконувати ці рекомендації. Та все ж спробувати ми повинні.

— Ви будете головним лікарем батька, який не відходитиме від нього ні на крок? — стиха запитала я. Василій поклонився:

— Ви можете обрати будь-кого. Для нас це честь.

— Уже обрала. Я прошу вас дбати про короля. Ви врятували мене, маму Арлета, врятуйте ще й мого батька. Я дам вам усе, що забажаєте. Лише допоможіть... — зі світлою надією в голосі попрохала я. Цілитель знову вклонився і погодився.

— Зараз Його Величність спить. Сьогодні до нього не можна буде зайти. Йому потрібен спокій. Я попрошу всіх піти до своїх покоїв. Якщо будуть якісь зміни, я повідомлю...

— Адель, ти чула лікаря? Іди до себе... — одразу ж прошепотіла я.

— Я хіба не помру там від хвилювань? — плаксиво промовила білявка.

— Ні-ні, не помреш. Подумай про дитя і не говори дурниць. Тепер ти мама, на першому місці завжди твій малюк. Хвилювання дуже шкідливі. Спробуй випити трав'яного чаю і заснути. Армель буде з тобою. Подбай про неї, брате. Ідіть... Хутко, — розпорядилася я. Сестричка ще раз обійняла мене і врешті попрямувала в своє крило разом з чоловіком.

— І ви теж йдіть. Леджере, Вітелі з Ліаном самі? Іди до них. І ти, Арлете, йди. А я ще трохи побуду тут...

— Ні, я нікуди не піду. Король і мені батько, почекаю тут новин. Тобі краще піти відпочити, — холодно, або мені так здалося, сказав Арлет. Втім, хуртовина замела мою душу настільки, що я вже ні від кого не чекала тепла.

— Біля Вітелі та Ліана сотня фрейлін і моя теща. А ти тут зовсім сама. Я тебе не залишу, сестричко. Все одно ж тебе немає кому втішати, — посміхнувся Леджер і міцно обійняв мене, при цьому мімікою сперечаючись із Арлетом. Гадали, що я того не побачу.

Якийсь час ми так і сиділи: я — схилена до плеча кузена, а похмурий Арлет — біля вікна.

Та все ж день змінювався ніччю, відвідувачі приходили та йшли, я все так же залишалася в коридорі, а в стані монарха нічого не змінювалося.

Вже наступного ранку з важким серцем я була змушеною офіційно повідомити:

— Мої вірні піддані, мій батько Його Величність король Аделард, зліг з серцевим нападом. Лікарі повідомляють втішні новини — король одужає. А до цієї пори ми з шановними лордами усіма силами будемо очолювати імперію, як того б він вимагав від нас. Я попрошу вас знайти у серці милосердя, щоб звернути свою молитву за здоров'я нашого любимого короля. Єпископи та священики по всіх храмах імперії будуть проводити відправи. Я хочу бачити кожного з вас у нашім головнім Ендаласійськім соборі на вечірній службі. Крім того на час хвороби Його Величності у палаці забороняються веселощі та розваги, скасовуються прийоми та свята. Прошу вашого розуміння... Тепер можете займатися справами. Ввечері побачимося у храмі...