Чи є таємниця у кокоро?

Вільям був дуже радий поверненню доньки. Вона декілька годин з захопленням розповідала батькам про дивакуватий острів та пригоди. Ім’я Рафаеля ще ніколи так часто не згадували в тому домі за одну розмову. Вільям все посміювався та поглядав на квітку кокоро, що стояла на балконі.

— Треба ж, знову замерзла, — помітила Селеста.

— Знову? — зацікавився.

Вона одразу взялася розповідати, як одного разу лід на кокоро почав танути.

— Ти тримала квітку з Едгаром? — уточнив батько.

— Ні, з Рафаелем.

— Он воно як, — розтягнув задоволено посмішку. — Цікаво. Неймовірна подорож. Потім ще розповіси, а зараз треба готуватися до завтрашньої новорічної ночі.

І тут Селеста згадала, що її чекають заручини. Настрій враз зіпсувався. Пішла до себе й довго думала, що з тим усім робити.

— Пані, вечеряти будете? — зайшов до неї Бен.

— Немає апетиту, — сумно дивилася у вікно. — До речі! Ти щось чув про кокоро? Вона справді лікує серце?

— Джомей переповнений дивами, тому все може бути. Я мало що знаю, але чув, що квітка таки має таємницю. О! У нас в бібліотеці є старовинна книжка про той острів. Якщо цікаво, можу принести.

— Так, неси швидше! — ожила Селеста.

Бен невдовзі передав до рук панночки величезну стару книгу в зеленій оксамитовій палітурці, позолоченими кутиками та ще й замком, який відмикався гарним кованим ключем.

— Ух ти! — дівчина була в захваті.

— Піду, бо справ купа.

— Так-так! Дякую!

Бен вийшов з кімнати й замислився.

— Якась пані не така. Чемна чи що? — знизав плечима й пішов до сходів.