Ти виходиш заміж

— До нашого пана вночі завітав гість, — Селеста почула шепіт служниць і зачаїлася біля дверей.

— Хто? — зацікавлено спитала друга, ласа до пліток, як сорока.

— Бачили якогось сивобородого старого, вдягненого як друїд.

— Може, він з острову Джомей? Тільки там час застряг у давнині разом з титулами та старими звичаями.

— Цілком можливо. А господар як зрадів! Навіть вигукнув: «Сама доля прислала тебе, мудрий старче!» На мене аж гикавка напала. Думаю, щось дивне відбувається.

— Знову з пліток юшку варите?! — почувся строгий голос секретаря Бена.

Ледве Селеста встигла пірнути в м’яке крісло, як в двері постукали.

— Заходьте, — дівчина додала голосу байдужості.

— Вас кличе пан Девіс.

— Угу… — відповіла наче й незацікавлено.

— Просив негайно.

— Та йду вже. Причепився…

Встала й ліниво спустилися до кабінету.

— Кликав? — з нудьгуючим виглядом почала водити ніжкою по підлозі.

— Сідай.

— Чергова мораль? — надула губки, але послухалася.

Дуже вже було цікаво, що ж за гість приходив уночі. Може, зараз і відповідь з’явиться.

— Я вирішив, що найкращим новорічним дарунком для тебе стане заміжжя, — влупив одразу, без зайвих вступних слів. — Мати буде в захваті, тобі вже час, а мені — аби скоріше.

— Так набридла? — слова батька не на жарт зачепили.

— Треба мати або міцні нерви, або неземну святість, щоб витримати всі твої витребеньки. Постійно жалієшся, що я не займаюся твоїм вихованням. Дивлячись мені у вічі, ще раз скажи, що дійсно так думаєш. Що попри мої спроби достукатися до тебе, попри всі намагання задовольнити твої забаганки ти все ще вважаєш мене поганим та байдужим батьком. Піклувався, коли хворіла, був поряд, якщо потрібно, завжди вислуховував та підтримував. Чого тобі ще не вистачає? Ти ж маєш все. Хіба пташиного молока ще не дістав. Можливо, ти стала такою, бо з тобою з дитинства носилися як з писаною торбою? Невже я такий поганий батько, що ти мені весь час цим очі колеш?

— Ні… — похнюпилась.

— У мене ввірвався терпець. Ти вже доросла, маєш сама будувати своє життя. Тобі мати давно женихів шукає, тепер і я підтримую цю ідею. В новорічну ніч я особисто тебе обручу.

— Але тату…

— Крапка! Ніяких «але», — гримнув, аж горобці з вікон порозліталися.

— Ви завжди якихось дурнів обираєте. Мені вони не подобаються.

— А хто тобі взагалі до душі? Окрім себе, кого ще любиш?

— Але…

— Я все сказав! А ти мене знаєш.

— Та де ж мені взяти пару за такий короткий час?

— Сам знайду, якщо не вибереш.

— Ні! Не треба! — зрозумівши, що батько налаштований серйозно, аж сполошено руку виставила. — Є один на приміті. Дуже мені подобається. Міг би давно попросити моєї руки, але побоюється тебе… — схилила голову й почала смикати спідницю. — Тому всім і відмовляла, бо кохаю його.

— Думав, ти така вибаглива, що лише за принца готова вийти. А тут якийсь шмаркач, що підібгав хвіст від страху.

— Тату, не треба так! Я дуже його кохаю! — випалила й розчервонілася від сорому. — Ти чомусь завжди прохолодно до нього ставився, от він і не наважується.

— Он як. І хто ж ідеал принцеси-несміяни, котра прискіпується навіть до відтінку кави в ресторанах? Хоч не якийсь азійський поп-співак, на яких зараз така мода? Тут таких на острів наїхало, наче їм тут медом намазано.

— Ні. Я ж кажу, що ти з ним знайомий.

— І?..

— Едгар Веллс.

— О! — здивовано піднявши брови, випростався в кріслі й схрестив руки на грудях. — То це той красень, що засліпив усім місцевим дівкам очі? Ну що ж, вибір якраз у твоєму стилі: багатий, симпатичний, високий, стрункий. Всі подруги будуть заздрити й повидирають собі патли з горя. Що там ще? Зовнішність і статок є, а от розумові здібності та вдача… Навіть слів не доберу. Цілковитий нуль.

— От бачиш! А ще питаєш, чому він не сватався. Бо ти весь час його принижуєш!

Вільям з хитринкою дивився на доньку, їй аж ніяково стало. Батько був ще той дивак, чекати можна було чого завгодно.

— Добре. Я дам своє благословення на ваш шлюб.

— Правда?! — зраділа й тут же розгубилася.

Така легка згода їй не подобалася. Точно щось замислив.

— Отак просто? — недовірливо звузила зеленкуваті лисячі очі.

— Отак просто. Ти з мене вже стільки крові випила, що я погоджуся на першого ліпшого, навіть на нашого конюха.

— Що?! — аж здригнулася. — Ота волохата смердючка, що завжди мені нерви псує? Та нізащо!

— Кажу ж, вибирай кого хочеш. Мати танцюватиме на радощах. Тим паче що за статусом Веллс нам підходить. А все інше ж неважливо, правда? — і знову якийсь дивний тон, від якого у дівчини аж мороз по шкірі затанцював.