Гість

— Можливо, якщо в тебе з'явилося побільше вільного часу, то сьогоднішній день ми проведемо разом? — спитав Андрій, ніжно зберігаючи погляд на моєму обличчі. Він трохи нахилив голову, наче чекаючи моєї відповіді, але я відчула, як час неначе зупиняється, і я замислилася. Як же чудово, що такі моменти трапляються саме тепер, коли все здається таким простим і легким.

Я поглянула на нього, і в його очах було так багато тепла і надії, що стало важко відмовити. Якби ж можна було просто забути про все і насолоджуватись цим миттєвим відчуттям спокою, не турбуючись про майбутнє. Я відчула легке хвилювання всередині, але в той же час якийсь внутрішній спокій. Мій погляд зупинився на його губах, цікаво які вони на смак? Від цих думок у мене зашарілись щоки.

Андрій підняв брови в знак здивування, а потім посміхнувся ще ширше. Він точно помітив те що я зависла дивлячись на нього.

— Так, чому б і ні, — відповіла я, намагаючись зберегти спокій, хоча в серці вже почали розцвітати нові, незнайомі емоції.

 - Подобаюсь? _ підморгнув хлопець.

Я на мить забула, як дихати. Це питання було таким простим, але в той же час таким важливим. Я хотіла відповісти щось розслаблене, жартівливе, але слова застрягли в горлі.

— Ти… ну, так, — вимовила я, злегка невпевнено, не зважаючи на те, що мої очі, здається, вже все сказали.

Андрій посміхнувся ще ширше, і цей погляд його очей був таким відкритим і одночасно невимушеним, що я відчула себе дуже маленькою і одночасно неймовірно важливою для нього.

— Добре, — тихо промовив він, наближаючись до мене так, що я відчула його тепло.

Я на мить заплющила очі, намагаючись впорядкувати свої думки, я відчула запах чоловічих духів, які мені так подобались.

- Можна?_ хрипким і тихим голосом запитав Андрій.

Моє тіло як магніт відреагувало на  дотик його рук до  моєї щоки. Що це зімною? Я ніколи раніше такого не відчувала.

Я знову заплющила очі, бо боялася, що якщо я подивлюсь на нього зараз, то не зможу стримати свій страх і хвилювання. Серце шалено билося, а в голові було тільки одне питання: чому я так нервую?

— Можна? — його голос став ще тихішим, наче він боявся порушити якусь невидиму межу між нами.

Я повільно кивнула, хоча й не була певна, що роблю правильно. Тільки зараз я зрозуміла, що в мене немає відповіді на питання, про те, що відбувалося між нами зараз.

Андрій обережно торкнувся моїх губ, і цей дотик був таким ніжним, що мені здалося, ніби я перебуваю в сні. Весь світ затих, залишивши нас двох на самоті, у цьому миттєвому поєднанні близькості, яке важко було пояснити словами.