Спокою не буде.

Я довго лежала під пухким покривалом після теплого душу і не могла заснути. В голові крутилися роєм думки та обривки вже вчорашніх подій. Невже доросле життя, в якому є хлопці, може бути таким небезпечним? Раніше такого не було: всі хлопці розуміли моє "ні" з першого разу. Куди поділися всі ці виховані та милі діти? Невже маска культурного виховання скидається, коли вступаєш у доросле життя?.. Я зітхнула. Багато змін у моєму житті мене лякали, але й раніше я жила в шаленому ритмі. Та тільки тоді у мене були батьки, і з їхньою підтримкою я нічого не боялася, завжди впевнено і твердо йшла вперед. Але зараз я просто впевнена, що зможу подолати всі труднощі, які випадають на мою долю. Мені добре вийшло допомагати ректору онлайн, коли він переслав мені тексти на переклад, і за це на мій шкільний рахунок капали невеличкі кошти. Таким темпом я зможу назбирати на підручники. Клас! Хоча, якщо я погоджуюсь на пропозицію чоловіка з дорогого бутика і працюватиму там хоча б віддалено, в онлайн, то, можливо, зможу зібрати на нову весняну форму. Роздумуючи про свої переживання і мрії, я не помітила, як заснула.

Зранку я прокинулась і одразу відчула холодний вітерець через привідчинене вікно. Погода, здається, остаточно змінилася, і весна наближається. Легкий туман стояв за вікном, настрій був змішаний: з одного боку, радість від змін, з іншого – хвилювання перед невідомим. Я вирішила, що сьогодні буде новий день, який я зустріну без страху, адже попереду стільки можливостей. Спершу мені потрібно було вирішити, чи погоджуватися на пропозицію з бутика. Це здавалось великим кроком, але можливо саме він відкриє переді мною нові горизонти. Вмитися холодною водою, швидко одягнутися і заваривши собі каву присіла за столик – так я почала цей день.

Мозок був переповнений думками про майбутнє. Кожен новий крок здавався важливим, і в той же час я відчувала, як хвилювання поступово перетворюється на впевненість. Робота в бутику – це був шанс випробувати себе в новій ролі, подивитися на світ з іншого боку. Я завжди мріяла про зміну, і ось вона переді мною. Проте, з іншого боку, це було великою невизначеністю, але якби я боялася, нічого б не досягла.

Зробивши глибокий вдих і напившись кави, я зрозуміла, що треба просто діяти. Я перевірила час, вирушила до дзеркала і, впевнено посміхаючись, одягла свою улюблену сукню. Сьогодні я буду дивитися на світ новими очима. 

Бабусі в дома не було, сьогодні вона поїхала до своєї старої подруги і повернеться тільки завтра. 

Раптом я почула дзвінок у двері. Я здивовано підійшла до них. Невже це бабуся повернулася? Але на порозі стояв Андрій. Мій Андрій. Як я могла про нього забути? Мені стало трішки не по собі, але лише до того моменту, коли він сказав: "Привіт".

            -  Привіт, красуня, а я до тебе.

            -  Привіт, звичайно, заходь.

            - Я тебе не відволікаю?

            - Та ні, у мене тільки почались канікули, тож вільного часу стало більше. Тобі каву чи чай?

           - Чай, будь ласка.

Я поспіхом включила чайник і витягнула пахучий високогірний чай для заварки. На столі вже стояла домашня бабусина випічка, тож, розливши готовий чай по чашках, я присіла за стіл, уважно вдивляючись у лице симпатичного хлопця, який посміхався до мене.

Його неймовірно красиві зелені очі дивилися на мене якось по-особливому, можливо, навіть закохано.

       - Можливо, якщо в тебе з'явилося побільше вільного часу, то сьогоднішній день ми проведемо разом? — спитав Андрій.