... Вечірка ...

      - Що тут відбувається? _ почулося голос ректора. 

Хлопець відсторонився від мене ще дальше, зиркнув у бік ректора й розвернувшись пішов на вихід.

        - Нннда... у вас все в порядку? _ запитав розгублений чоловік.

       - Ттакк.. _ якось заїкаючи відповіла я.

      - А по вигляду й не скажеш.. якщо цей юнак приставав до вас, то ви тільки скажіть, і він буде покараний! 

         - Ні.. ви помилилися.  _ трохи впевненіше сказала я. 

        - Тоді що ви тут робите панянко? _ прижмуривши очі спитав він.

       - Ректор...я шукала вас, щоб попросити відпустити мене з подругою додому. Ми стомились і від останніх подій та переживань у подруги розболілась голова. Не хочу її залишати саму, і щоб вона одна сідала в автомобіль.

        - Може вам стоїть викликати таксі?..

        - Ні-ні, не потрібно, тим паче, що ми по дорозі заїдемо в аптеку по знеболювання, тож усе добре, ми самі. _ спробувала запевнити його, і здається це подіяло. Бо після цієї фрази голос і навіть лице ректора зм'якшилось і стало не таким напруженим.

          - Ну тоді звичайно їжайте, не буду затримувати вас, тільки є одне прохання.... Підчас канікул не пропадаєте нікуди і постарайтесь завжди бути на зв'язку, а то не знати, що іще забреде у голову нашому пану деректору. Я ж можу на вас, вразі чого розраховувати? Гаразд?

       - Добре!  _ Поспішно відповіла я _ Допобачення!

       -  Допобачення!  _ відповів спокійно ректор.

Я поспішно набирала номер бабусі прямуючи до виходу, але замість жаданого "Ало!" я почула автовідповідач, який спонукав залишити повідомлення після звукового сигналу. Чим я залюбки скористалася.

       - Нарешті! Чого так довго? _ обурено промовила подруга, після того, як я щойно відкрила двері дорогого автомобіля, і сіла у шикарний білий шкіряне авто з зеленим міхом на кріслі. Я нічого не прокоментувавши, на це обурення, стала пристібати себе паском безпеки. Автомобіль задоволено загарчав і тихо та плавно рушив з місця. Нндаа... подруга є виділив водієм, з нею я почувалась спокійно, здається що вона навіть із закритими очима могла доставити мене до дому в повній безпеці. Сказати що я їй довіряла, це не сказати нічого, про таку вірну подругу можна тільки мріяти. 

             - То ти розкажеш, що сталось з тобою? _ спокійно запитала вона.

            - Мене поцілували ... насильно.