Корпоратив.. ( з продовження..)

         - Дівчата ви готові. Можете обертатись до дзеркала і дивитись. _ прощебетали двоє хлопців стилістів, здається геїв.

Ми з Каріною розвернулись на своїх кріслах до дзеркал, які були позаду нас, і здається втратили дар мови. Я просто не можу, щоб спочатку не описати Каріну.

   Її насичено риже волосся підтонували в темніші кінчики. Саме волосся підібрали до верху у високу зачіску, де красувалися прекрасні троянди з крапельками перлин. Я не знаю, як стилістові удалось з волосся зробити квітку, але це був справжній витвір мистецтва. Макіяж був нанесений дуже вміло, блідо рожева помада, дуже личила до її образу, та вирізнялися особливо очі. На мене дивились не просто зелені очі вміло намальовані, й просто зачаровували.а А зелені очі з голубим обводком, яких я раніше чомусь не замічала. Мені навіть стидно стало, що я такі деталі ніколи не бачила у своєї подруги. По її виразу обличчя їй також сподобався свій образ. 

       У мене майстер заплів згори косу до рівня вушок й закріпив красивою пір'їною з перлів, а далі спустив легкими завитками на ліве плече. Очі були підведені ідеальними стрілками, й їм надали тон чорного шоколаду. Рум'яна надавали лицю надзвичайної ніжності, а соковито-вишневий колір помади підкреслював пухлість губ.

          - Мені подобається! _ пропищала дівчина.

         - Вав! Нема слів... дуже гарно. Дякую!             - Це наша робота солоденька, тож не має за що. _ елейним голосом відповів мій візажист.

      - Так, якщо ми зараз не поспішим, то потім прийдеться пропихатися через усю ту юрбу, яка зробить година. Не хочу стояти у тому балагані.

     - А я б зараз з'їла чогось солоденького _ замріяно протягнула Каріна.

     - Каріна, там фуршет буде.

    - Блін... Ну гаразд ... поїхали.

На св'яті народу було ще досі мало, хоч і залишалося до початку не так уже багато часу. До нас підбігла наша староста. Її шоколадне волосся було випрямлене й гарно укладено в ялиночку. А шовкова сукня була строгого чорного коляру вільної фактури. Вона водночас була простою, але але дуже вишуканою.

        - Привіт дівчатка! Добре, що ви приїхали по раніше. Тут ректор дав листочки із завданням. Сказав щоб нашим роздати. _ ,протараторила та.

      - Що там? _ байдуже сказала Каріна, вишукуючи очима щось.

      - Та нічого такого... треба заучити текст, щоб провести екскурсію по інституту гостів. _ зніяковіло промовила староста.

       - Це що треба вивчити?

       - Ну бажано, щоб з листочка не читати весь час.

    - Ти що припухла?! Я що на вундер-кіндера похожа? _ не витримала Каріна.

    - Ні... Але ж ректор казав... _ замнулася дівчина.

    - Я ж не зможу сама все робити, я ж і так зустрічний маю. _ обурилась та.

      - Тиж казала, що нічого такого? Ось і вчи -  тиж староста. _ байдуже сказала Каріна, й беручи мене за руку, повела в бік столів з різними смаколиками. Залишивши шоковану дівчину стояти з листочками.

      - Вибач! _ шепнула я їй.

    - Карін, вона ж ректору пожаліється.

    - Не посміє, бо знає, що вхопить.

    - Ну блін, Карін, так не можна.

     - Я приїхала сюди відпочити та повеселитись, а не пахати. _ фиркнула та запихнувши в себе наступне тістечко.

  Люди стали уже підтягуватись, й ставало усе гоміркішиче. Усі були дуже гарно одягнуті, стримано та елегантно. Я замітила, як у нашу сторону направляється задоволений ректор у красивому зеленому костюмі.

     - Доброго вечора дівчатка!  Дуже добре, що ви прийшли. Я чув, що ви Каріна, отримали стажування за кордоном. Це правда?

      - Так, але  й не тільки я одна.

       -  Ну а хто іще? Мені дуже цікаво!

      - Олеся. _ ткнула наманік'юреним пальчиком у мене Каріна. Погляд ректора пройшовся по моїй фігурі зверху до низу, й  затримався якусь мить  на моїх ногах.

        - А ви й не перестаєте мене дивувати студентка Світликова! Це похвально, молодець! _ похвалив мене ректор, та після його огляду моїх ніг, його похвалу приємною не назвеш.

       - То я й не можу вам не запропонувати сьогодні допомогти провести вечір, я знаю що у вас прекрасний німецький. 

      - Шановний ректор, це обов'язково? Ми ж прийшли сюди відпочити, а не працювати. _ з надією запитала я. Бачу, як Каріна злиться, я в заспокоєному жесті, торкаюся до її руки. А тим часом ректор хмурить брови на ідеальному вибритому лиці.

     - Це не обговорюється. _ спокійним, але холодним тоном, відповів ректор.

     - Це хороша практика для вас, й представити наший інститут повинні лише найкращі учні. Тим більше ви ж на державному? 

    - Так. _ тихо  сказала я.

     - Отож бо, ви повинні скористатися такою можливістю. І за це буде означати для вас хороша премія до степендії. То що? Ви згідні?

      - Так.

      - Я знав, що на вас можна  покластися, чекаю вас у своєму кабінеті через десять хвилин.

     Коли ректор відійшов, ми з Каріною видихнули з полегшенням.

           - Це ж треба було  так попасти.

          - Це та чіта пожалілася, бачу геть страх втратила коза! - крикнула подруга старості, яка саме в той час проходила не далеко від нас. Й звичайно вона почула цю ребліку й зупинилася, обернувшись.

          - Я не думаю, що це вона _ шепнула я.

        - Вона, ось і на ловця звір біжить, у нашому випадку коза.

     Каріна зробила декілька кроків й схопила дівчину за лікоть. Я пішла за нею, щоб вона не наробила дурниць. 

          - Ти знаєш, що мене злити - шкідливо для твого здоров'я? _ прошипіла розлючена подруга.

       - Я не розумію про що ти, відпусти! _ стала вириватися вона.

       - Та?! Та ти ще пам'ять коротку маєш? Просвіжити?

       - Ні.... тобто не треба... Я не жалілася. Мене ректор побачив, що я ношуся з паперами й закликав.Він запитав, як справи. Все, що я сказала, то те що, ще не усім нашим роздала слова. Тоді він велів мені самій готуватись до прийому, а все інше він зробить сам.