Як не крути...

Минув тиждень

Навчання проходило своїм чередом, й здається усі ми стали до нього звикати.

             - Сьогодні у нас тиждень теоретичної лінгвістики _ сповістив нас магістр.

           - Теоретична лінгвістика є ядром загального мовознавства, і так як ви уже знаєте, що без знання мов вам мої любі студенти, робити тут нічого. А зараз ви дізнаєтеся коротко про це "ядро". Детальніше я чекаю в описі у ваших доповідях. Тож теоретична лінгвістика досліджує мовні закони і формолює їх, як теорії....

           - Як можна слухати таку бредятину? _ пошепки спитала мене подруга.

            - Каріна, блін... ну ти як завжди у своєму репертуарі.

            - А що? Мови знати знаю, а теорію я ніколи не любила.

          - Ага _  посміхнулась я - кожний день будеш писати доповіді, то ще не таке полюбиш. 

          - Так , студентки на третьому ряду! _ гукнув нам магістр, "ото ми попали " подумала я.

          - Ми попали... _ шепнула подруга. Усі  двадцять вісім очей нашої групи було направлено у наш бік.

         - Вибачте нас будь-ласка, шановний магістр Мироне Івановичу! Ми обговорювали лише те, як талановито і бездоганно ви ведете лекцію. Ваш стиль та манера дуже цікава й легко запам'ятовувана _ швидко зметикувала подруга.

        - О! Ви мені лестите панно!  Якщо це правда, то я перевірю на вашій подрузі  указав він на мене. 

       - Ну що ж... Преставтесь студентка...?!

       - Студентка Олеся Світликова, що саме мені вам переказати Мироне Івановичу? _ не розгубилася я.

       - Ну звичайно ви мене розкажете, про теоретичну лінгвістику, але прошу німецькою Світликова, німецькою..

      - Ого це жорстко _ почувся гучний шепіт.

       - Що хотіла то має _ прозвучало єхидливе інших.

        - Тиша в автидорії, я будь-кого із вас можу спитати. Тож наполегливо рекомендую відвідувати мої лекції. А вас я уважно слухаю _ це він уже звертався до мене. 

       - Гуд _ розпочала я, й продовжила....

      - Похвально студентка Світликова, затримаєтесь у автидорії після дзвінка. А зараз продовжимо...

    Прозвучав гучний дзвінок, студенти ринулись на вихід. Подруга з винуватим очима глянула на мене:

         - Пробач Олеся, я не хотіла, щоб ти попала на роздачу. 

         - Не переймайся, ти не винна, ми розмовляли разом.

         - Але коли б я голосніше не заговорила, нічого би не було... Я зачекаю тебе за дверима, а потім ми поїдем у кафе й будем запихати у наші погані роти усяку шкідливу гадость.

         - Окей! Надіюсь, що довго мене не затримують. 

          - Мироне Івановичу, ви просили мене затриматися? _ підійшовши до столу, сказала я. За широким дубовим столом сидів чоловік літніх років, хоч на свої роки він не виглядав. Його густе волосся виблискувало на сонці,  міцна підтягнута статура виказувала кремезність чоловіка, та лише злегка зморщене лице видавало його справжній вік.

          - Олеся ви гарно володієте німецькою, вам це говорили? _ похвалив магістр.

        - У школі було таке...

       - Ви не переживайте так.. я не затримую вас надовго.  Розумієте...У нас підуть, що раз то складніші заняття. Кожний рік з найкращих студентів я вибираю собі помічника,  ну якщо ви замітили, то я уже не молодий а кількість студентів збільшилась у два рази. Тож мені потрібна допомога а це слідкування за відвідуванням студентів, часткова перевірка домашнього завдання. Ну це свого роду робота, за яку виписують хороші премії. Дивлячись на те, що ви не лише знаєте, але й добре  розмовляєте німецькою мовою... Я хочу вам Олесю запропонувати бути моїм помічником. Ну прошу вас, якщо ви не маєте зараз відповіді, то гарно подумайте й дасте відповідь на наступному занятті.

Сказати, що я була шокована, то не сказати нічого. Цю пропозицію міг отримати один студент з цілого потоку, і то якщо пощастить. З одного боку весь мій вільний час поділиться на два, а здругого боку це додатковий дохід, який мені дуже необхідно. Степендію, яку я отримую, вистачає тільки на підручники й додаткові матеріали, що потрібно для навчання. А крім цього потрібно платити комунальні послуги, харчуватись, інші потреби. А  форма для інституту? Вона дуже дорога, якщо осінній один комплект коштував, як місячна степендія, то зимова у два рази дорожча. Дрескоду повинні дотримуватися усі без винятку, а ще верхня одежа й взуття?. Ті гроші, які залишила мені бабуся надовго не вистачати, а просити у її ще, не хочеться, та і соромно. Всі ці думки промайнули у моїй голові, як іскра.

          - Мирон Іванович я згоджуюсь на вашу пропозицію _ відповіла я.

         - Добре Світликова, завтра зайдіть до мене після другої пари, підемо в деканат, а зараз вибачте панянко, мені час іти. До побачення!

         - Допобачення професор!

       - То що хотів з тебе професор? _ не вгамовувалась Каріна.

     - Припини... розповім тобі усе у кафе.

         _______________

Дорогі читачі! Рада вас бачити у цій історії, дякую , що читаєте. Якщо книга Вам подобається - подаруйте їй лайк або репост. Це зробить її більше виднішою для нових читачів. А мені, як автору, принесе надхнення для написання нових глав. І обов'язково добавте книгу в бібліотеку.)