Як недивно, та інколи вересень можна прирівняти до літа, также спекотно. Сьогодні урочистий день лінійки, монологи професорів-директорів і все інше у тому дусі. Присутність усіх студентів обов'язково, принаймні так повинно бути. Я вирішила бути присутньою, не хочеться потім вникати, що до чого.
Хочу трохи розказати про себе, як про людську оболонку, якою на той час я себе вважала. Мені вісімнадцять років, ріст метр сімдесят три, вага п'ятдесят вісім кілограм. Волосся у мене від природи густе та біле до середини плеча, лице овальної форми, очі чорного кольору, тому малюватись для мене не було ніякого сенсу. Акуратний ніс, й трохи повняві губи робили мене погожу на маму, а мама була дуже привабливою жінкою. Я, як і усі дівчата, любила гарний одяг, тому й почала малювати ескізи різного одягу й стилю. Я ніколи не була обділена увагою протележної статі, хтось проявляв зацікавленість до моєї особи відкрито, хтось з далеку. Та тільки я ставилася до цього байдуже, дівчата жартома говорили, що я іще не дозріла до відносин. А я й неображалась ніколи, в мене було таке насичене життя, що на такі дурниці не було просто часу.
Ось зараз я стою перед дзеркалом одягнена у святкову форму, яка складалась з голубенької блузки, з відкритими руками та емблемою університету й червоної спідниці-олівець з завищеною талією, й чуть нище колін. На ногах чорні босоніжки з десяти сантеметровими шпильками-підборами, на яких я не просто вміла ходити, ай навіть бігати. Волосся трохи підкручене й зібране на один бік.
Університет.. Його описати у двох словах просто неможливо. Він, як ідол, весь такий величний, виблискує золотою емблемою. Кругом масивна огорожа й ковані ворота, які додають йому ще більшої брутальності. Недалеко від входу простора парковка, біля самих воріт охорона - кремезні дятьки, які похожі на американського актора Шварценегра.
Всі вишикувались в очередь на проходження дрескоду, збоку бачу невеличку групу дівчат, яких не пропустили. Вдягнуті ну... як сказати? бракує таких обручів на голову, ну як у тих танцівниць, що на карнавалах виступають. Вони щось активно обговорюють по своїх мобільних, одночасно жестикуючи руками.
- Це нас отак кожен раз перевіряти будуть? Це більше на якийсь концлагер схоже а не на вхід._ Викрикнула дівчина з вогняно-рижим волоссям, одягнена у те саме, що і я тільки блузка зеленого кольору.
- А ти що там уже була?!_ Насмішливо гукнув їй високий чорнявий хлопчина у темносиньому костюмі.
- Якщо зараз одна штахета не закриється, то я там буду, ну а ти більше ніде в житті не побуваєш! Придурок. _ Виплюнула йому в лице дівчина.