Розділ сорок четвертий

Розділ сорок четвертий 

Від жаху в Ганни кров застигла в жилах. Чорт, перед нею стояв її брат Денис, якого вона дуже любила, але тепер він був зовсім не схожий на себе. І було геть невідомо, чи справжній Денис оця істота, яка стояла нині перед нею, адже вона на свої очі бачила, як Денис щойно штовхнув Максима у ту чорну яму, а потім сам стрибнув за ним. Чи то була ілюзія? Обличчя цього Дениса, який зараз стояв біля Ганни, здавалося неприродно витягнутим, шкіра збрижилася й посіріла, покрившись тонкими тріщинами, а очі зовсім втратили яскраву блакить, були порожніми, чорними, вкритими огидною полудою. Це була вже, здавалося, не людина, а страшна й зламана лялька, якою керувала невідома чужа сила.

Крім того, дівчина зауважила, що тепер те, що вона бачить у телефоні, зовсім не відрізняється від того, що було навколо неї. А тут, у реальному житті, ріс і справді зелений ліс, який густою стіною стояв навколо чорного випаленого кратера. І старі, оброслі мохом двері дивного тунелю, котрі двоє чоловіків ледве відчинили, такими вони були старими і давно закинутими, знаходилися у тому пагорбі, з якого вони щойно вийшли.

Денис повільно вступив крок до Ганни, потім другий, якось дивно хитаючись, неначе йому було важко координувати свої рухи, а дівчина перелякано відступала крок за кроком назад, до краю схилу, гостро відчуваючи його лихий намір. Вона раптом з жахом зрозуміла, що він хоче зробити з нею те ж саме, що й з Максимом, — штовхнути її туди, у чорну невідомість куба.

— Денисе, зупинися! Це ж я, Ганна, твоя рідна сестра! — закричала вона, задкуючи від нього, а в голосі зазвучали сльози й відчай.

Але брат мовчав. Лише його лице почало моторошно спотворюватися, ніби шкіра була гумовою, риси обличчя розпливалися, м’язи під нею судомилися, і під цією оболонкою відверто ворушилося щось нелюдське. Його погляд, точніше, погляд цієї кошмарної істоти, був абсолютно порожнім, таким, який вона вперше побачила вчора через екран телефону на порозі санаторію.

Страх паралізував дівчину, але інстинкт виживання виявився сильнішим. Ганна знала, що не зуміє протистояти цьому створінню, тому коли Денис, підійшовши ближче, зробив все-таки різкий ривок уперед, намагаючись штовхнути її за край кратера, вона не розгубилася. Дівчина згадала про букет троянд, який їй подарував Максим і котрий вона так і не наважилася чомусь викинути, носила його з собою, хоч він у реальному житті й на камері телефону був страшним і мертвим. Вона міцно стиснула стебла троянд, аж так, що гострі шипи прокололи їй шкіру на долоні і, як не дивно, це надало дівчині сміливості. 

Ганна різко розмахнулася і з силою хльоснула цим колючим букетом прямісінько по потворному обличчю Дениса (ні, вже не Дениса, а невідомо кого!). Гострі шипи проїхалися по сірій шкірі істоти, залишивши по собі довгі подряпини, з яких замість крові засочилася якась чорна рідина.

Істота хрипко завила від болю й несподіванки, сахнулася, але потім знову простягнула руки, щоб штовхнути дівчину. Але в останню мить, коли мертвяк, чи що воно таке, вже майже доторкнувся до Ганни, дівчина різко присіла, прослизнувши під  його сірими страшними руками, і швидко шмигнула за його спину. А далі, випроставшись, вона щодуху кинулася до дверей тунелю.

Дівчина чула за спиною швидкі й важкі кроки істоти, яка погналася слідом з роздратованим шипінням. Але їй вдалося встигнути першою. Ганна влетіла у темний прохід тунелю і з великим зусиллям, але все-таки зачинила двері якраз у той момент, коли монстр уже підбігав до входу, намацала засув, вчепилася у нього тремтячими руками і зі скреготом засунула його на місце у пази.

Глухий і потужний удар з того боку змусив дівчину відскочити від дверей дверей, але засув тримав міцно, все-таки він був зроблений дуже добротно. Темний тунель миттєво поглинув усі зовнішні звуки і світло. Ганна притулилася до холодної стіни тунелю, хапливо віддихуючись і ковтаючи сльози розпачу.

Раптом із іншого боку дверей пролунав дуже знайомий, але водночас і жахливо чужий та спотворений голос Дениса:

— Не втечеш, люба сестро, ти все одно станеш нашою! — прохрипів той, хто вже не був Денисом.

Перелякана до нестями, Ганна здавлено схлипнула й кинулася тунелем геть, подалі від дверей, за якими стояло чудовисько, що прикидалося її братом…