Розділ сорок третій

Розділ сорок третій

Посеред мертвої й вигорілої чаші кратеру, здіймаючись над шаром чорного попелу, завис у повітрі великий чорний куб. Він був ідеально геометричний, якийсь чорно-матовий, а навколо нього, всупереч усім законам фізики, заворожливо й повільно оберталися кільця чорно-сірого диму чи туману, крутилися вони під різними кутами, кожне своєю химерною траєкторією, неначе кружляли навколо якогось ядра.

На цьому дивному предметі було важко сконцентрувати погляд, тому що він постійно миготів перед очима, неначе навколо нього ніби мерехтіло невидиме полум'ям, як інколи буває миготить повітря над розпеченим асфальтом. В очах Ганни раптом різко все якось змінилося, на мить усе навколо спалахнуло яскравим сліпучим спалахом, а потім різко почорніло, ніби щось на секунду обпекло її зіниці їдким, схожим за дією на кислоту, світлом чи пітьмою. І темінь, і спалах боляче різонули по очах. Дівчина від несподіванки заплющила очі, а коли знову расплющила їх, то з жахом побачила, що те, що вона бачить на екрані телефону, точно повторюється і в реальному житті. Тепер цей дивний куб було видно й неозброєним оком.

— Боже, — прошепотіла дівчина, — що це за штука?

Поруч стояв Максим, теж заворожений жахом, а Денис, блідий і з дивним виразом обличчя, дивився то на куб, то на Ганну з Максимом. Дівчина зробила кілька кроків по краю кратера, намагаючись роздивитися загадковий об'єкт краще і відходячи трохи вбік від чоловіків. Вона так була захоплена розгляданням того незрозумілого предмету по центру кратера, що зовсім не помічала нічого навколо. А дарма! 

Раптом біля неї відбувся якийсь рух. Ганна різко повернулася на звук і лише встигла побачити, як її брат Денис підступно штовхає Максима в спину. Максим, не втримавшись на сипучому крутому схилі, замахав руками, намагаючись втримати рівновагу, але цього в нього не вийшло, і чоловік із криком упав на чорний настил кратерної чаші й покотився донизу, здіймаючи хмари чорного пилу. Але найстрашніше відбулося далі: Денис раптом хижо ощерився до Ганни, став схожим на манекен, який спробував посміхнутися так, як людина, і зненацька сам стрибнув слідом за Максимом і теж покотився до центру кратера.

Ганна якось загальмовано і з жахом дивилася, як двоє чоловіків котяться все далі й далі, нижче й нижче, аж поки не наблизилися до чорного куба. І тут сталося неймовірне: коли вони докотилися до тих обертових кілець, які крутилися навколо куба, ті на мить вибухнули навколо густим чорним димом, покриваючи чоловіків густою пеленою вже знайомого Ганні чорно-сірого туману. А за секунду туман зник, зненацька ніби випарувався, лише тонкі його пасма, сформовані у численні кільця, знову повільно крутилися навколо незрозумілого куба, в якому Максим та Денис просто зникли, як у чорній дірі.

— Денисе! Максиме! Ні! — тільки й встигла розпачливо вигукнути Ганна, уже навіть зробила невеличкий крок, щоб кинутися на допомогу чоловікам, але вчасно схаменулася, зрозуміла, що в неї все одно нічого не вийде. Те, що було в кратері, було незрозумілим, страшним, підступним, воно поглинуло її близьких людей ось зараз просто на її очах, але залишалася слабка надія, що вона все-таки зможе розгадати цю загадку І якось врятувати Максима та Дениса.

Дівчина швиденько відступила від краю кратера і раптом почула за спиною тріск сухої гілки. Вона різко розвернулася, інстинктивно виставивши перед собою, наче зброю, букет троянд, які їй подарував Максим уранці, бо вона й досі носила його з собою, якось не наважувалася викинути.

Поруч стояв Денис…