Розділ тридцять дев’ятий

Розділ тридцять дев’ятий

Після смачного сніданку Ганна і Максим вирішили прогулятися околицями санаторію. Погода стояла пречудова, сонячне проміння пробивалося крізь крони дерев, повітря було свіжим і наповненим запахом хвої, та ще й навколо росли чудові кущі троянд, які Ганна так любила. Максим раптом стрибнув до рясно всипаного червоними трояндами куща і зірвав гілку з квітами, простягнув дівчині.

— Я ніколи не рву квіти на клумбах, — промовив він якось ніяково, — але мені так захотілося подарувати вам квіти! Хай покарають мене адміністратори санаторію, але це було вище мене! Ці троянди такі ж прекрасні, як ви, Ганно.

Дівчина взяла троянди й зашарілася. Їй приємно було чути слова цього чоловіка, якого вона ледве знала, але відчувала до нього якусь дивну симпатію і навіть не обурилася його дурним і некультурним вчинком. Трояндових кущів було тут дуже багато, тому вона трохи почервоніла, промовчала, кивнула і просто понюхала квіти. Вони чомусь пахли димом і гаром. Може, то сорт такий? Зараз які хочеш запахи можуть мати квіти. Втім, як і кольори.

Вони пішли далі, і їх зненацька догнав новий знайомий Денис. Він ішов трохи осторонь, мовчазний і зосереджений, але коли Максим привітно запросив його прогулятися разом, хлопець легко погодився. Усі троє неквапливо йшли алеєю, що вела вглиб мальовничого парку біля «Лісової казки», весело розмовляючи про дрібниці. Ганна зловила себе на думці, що їй неймовірно легко й комфортно поряд із цими двома чоловіками, хоча вона бачила їх уперше.

Зрештою, вони пройшли вглиб парку й всілися на дерев’яну лавочку, що стояла в тіні розлогого дуба. Денис раптом важко зітхнув й сумно похитав головою, дивлячись на красиві краєвиди довкола.

— Знаєте, я тут уже кілька днів, але досі не можу повноцінно насолодитися оцією красою, — промовив він із гіркотою в голосі. — Зі мною сталася така прикрість… Я взагалі-то фотограф. І хтось украв мій фотоапарат прямо з кімнати в санаторії. Адміністрація тільки руками розводить. І поліція приїжджала, нічого не обіцяють, чи знайдуть, невідомо, кажуть, гості санаторію всі порядні люди. А тепер ще й телефон підхопив якийсь дивний баг, і камера й галерея просто перестали відкриватися. Я вже кілька днів б'юся над цим, і все безрезультатно. Вже й перезавантажував, і що тільки не робив, — Денис сумно зітхнув. — А я так скучаю за зйомкою. Без цього я наче без рук. Люблю ловити світло, цікаві моменти, а тут навколо така краса… Дуже страждаю без камери, чесно кажучи.

Ганна одразу ж відчула співчуття до хлопця, бо сум в його голосі був дуже справжнім і щирим, в неї аж серце заболіло. 

— Ой, мені так шкода, Денисе, — промовила вона, співчутливо дивлячись на нього. — А знаєте що? Давайте я вам дам свій телефон. Познімаєте все, що захочете і скільки захочете, у мене там багато місця, вийде чимало фотографій чи відео. І я вам потім скину ці фото у хмару чи на пошту. Мені він зараз все одно майже не потрібен, дзвонити тут усе одно ні́кому, зв'язку ж нормального немає. Чи по блютузу перекинемо вам фото, бо наче інтернету тут теж немає. А увечері телефон мені повернете, домовилися? У мене ніби все працює...

Ганна дістала зі своєї сумочки смартфон і розблокувала екран.

— Ось, у мене галерея відкривається без проблем.., — почала вона говорити, проводячи пальцем по екрану, а потім раптово замовкла.

Замість звичних фотографій на екрані раптом з'явилися дивні й моторошні світлини. Ганна спохмурніла, намагаючись збагнути, що це таке.

— Що за дурня, — розгублено пробурмотіла дівчина, розглядаючи фотографії. — Напевно, якийсь вірус чи глюк. Хтось накидав мені сюди якихось жахастиків, якісь понівечені стіни, чорний мотлох, розбиті руїни... Де це взагалі знято? Я точно не робила таких фото!

Вона провела пальцем по екрану, щоб пролистати далі, але випадково натиснула одну фотографію, і вона повністю перед нею відкрилася. У якійсь дивній страшній і обгорілій кімнаті стояли двоє виснажених і переляканих людей, з блідими й майже сірими обличчями та запалими очима. І це не були незнайомі люди, чорт забирай! Це були вона і Максим!

Ганна замовкла. Вона здивовано дивилася на фотографію, не в змозі відвести від неї погляд. І раптом у її грудях щось боляче стиснулося, так гостро й нестерпно защеміло, що вона майже фізично відчула цей біль. Наче десь усередині дівчини тріснула невидима перепона, крізь яку почав просочуватися назовні страх і кошмарне впізнавання…