Розділ тридцять третій

Розділ тридцять третій

Піднявши телефон із землі, Максим мовчки передав його Ганні. Вони трохи помовчали, стоячи посеред осяяної сонцем краси. Трояндовий кущ поруч був укритий неймовірно гарними квітами, якраз такими, які Ганна любила, невеликими трояндами, які рясно розквітали на одній гілці, вкриваючи її густим мереживним килимом. Дівчина простягнула руку і доторкнулася до троянд на гілці, вони були ніжні й чудові.

— На нас наче щось впливало щойно, ти помітив?  — тихо спитала дівчина у Максима. — Пам'ятаєш, як нас різко потягнуло туди? Ми бігли так, ніби нас хтось тягнув на аркані.

— Це схоже на гіпноз або якесь випромінювання, що впливає на людину, — насупився Максим. — Щось змушує нас бачити те, що йому вигідно. Я теж відчув, що сповнений радістю, але… Напевно, то така якась ейфорія спеціальна, щоб ми не чинили опору і йшли туди, куди їм треба. Чорт, я навіть хотів щойно забрати у тебе телефон, щоб ти не робила фото, уявляєш? Знав, що це все порушить! Що я отямлюся! А мені не хотілося! Це погано… Мені стає все важче контролювати себе…

— Але навіщо нас сюди тягнуло? — запитала Ганна. — Яка причина? Навіщо маскувати місто і все навколо в гарне і нове?  Все повинно мати логічне пояснення. Щось же керує всім цим. Може, якась надприродна істота, якесь випромінювання, як ти кажеш, хтось проводить експерименти над людьми, вплив якихось речовин з таємних лабораторій? — припустила вона. — Боже, пояснень може бути безліч!

— Може це радіація, як сказала б моя бабуся, — криво посміхнувся Максим. — Вона все пояснювала радіацією.

— Ага, а ще можна уявити, що тут аномальна зона і вихід в паралельний вимір, — кивнула Ганна. — Максе, всі ці припущення здаються мені смішними. Все не те. Тут щось інше, я прямо відчуваю. Ну, що, ходімо на Пагорб Закоханих?

Макс кивнув, і вони пішли вгору по зигзагоподібній дорозі. Ейфорія повністю вивітрилася з їхніх голів, залишивши лише гіркий присмак у роті та чітке усвідомлення небезпеки. І чим ближче вони підходили до самісінької верхівки пагорба, тим чіткіше вимальовувалося те, що там стояло.

Коли вони вийшли на сам пагорб, то перед ними постала сучасна канатна дорога. Сяюча металева опора височіла на Пагорбі Закоханих і виглядала так, наче її встановили зовсім нещодавно, мала нові деталі, безшумні механізми й новісінькі троси, які тягнулися до сусіднього пагорба. І наймоторошнішим було те, що ця канатна дорога зараз працювала, бо по тросах плавно рухалися кілька закритих кабінок із великими вікнами.

Ганна й Максим здивовано провели поглядом одну з кабінок, яка якраз рухалася над їхніми головами. Навколо не було жодної живої душі, ні касирів, ні працівників цієї дороги, ні туристів, але дорога працювала.

— Канатна дорога — це щось новеньке, — гмикнув Максим, дивлячись на рухливі троси. — Пані Ольга не говорила про неї. Її не видно від дороги, бо сусідній пагорб, куди вона веде, розташований за цим. І поглянь, вона цілком робоча.

— І нова-новісінька, — кивнула дівчина. — Як все в цьому місті. Ну, ми-то вже знаємо, що це просто маскування, приховування мертвих територій. Але хто її запускає? І куди вона веде?

Ганна простежила поглядом за траєкторією тросів. Кабінки переправлялися на сусідній вищий пагорб, густо вкритий лісом, біля підніжжя якого виднілася якась будівля. Максим теж зауважив будинок в лісі, вказав рукою. 

— Вона йде туди. Мабуть, то і є отой санаторій «Лісова казка», — промовив він. — Ну, що ж, Ганю, ми повинні сісти в одну з кабінок і дістатися до санаторію. Іншого виходу немає.

І в цей час якраз повз них із тихим гудінням повільно пропливла порожня кабінка. Максим схопив Ганну за руку і потягнув до неї, швидко на ходу відчинив дверцята і затягнув дівчину досередини. Двері за ними зачинилися самі, автоматично клацнувши замком, кабінка трохи хитнулася і продовжила рух над Пагорбом Закоханих, а потім повільно попливли над прірвою в бік сусіднього пагорба, біля якого знаходилася таємнича будівля…

Під кабінкою повільно почали пропливати вершини дерев, а чудовий вид на ліс та пагорби радував око. Ганна дістала з сумочки телефон і увімкнула камеру, обернулася назад і зробила невелике відео Пагорба Закоханих, який вони щойно залишили, зняла саме опору канатної дороги. А потім приречено поглянула на екран і увімкнула перегляд відео.

В реальності опора канатної дороги виглядала новою, блискучою й сучасною, а от на на екрані телефону вона поставала зовсім іншою, старою, геть проіржавілою металевою конструкцією, вкритою рудими плямами іржі та бруду. Але найстрашнішим було те, що просто посеред цієї старої опори висіло людське тіло на якомусь тросі. Мрець повільно гойдався на вітрі, слугуючи моторошним нагадуванням про те, що все навколо було смертельно небезпечним…