Розділ тридцять другий

Розділ тридцять другий 

Ідучи дорогою до Пагорбу Закоханих, Ганна раптом відчула, що її настрій покращується буквально з кожним кроком. Навколо було дуже гарно, неначе в казці, і душу почало охоплювати спочатку легке, а потім все сильніше почуття якоїсь шаленої радості й ейфорії. Вона зауважила, що Максим теж змінився, його очі заблищали непідробним захватом, він із замилуванням розглядав ліс та дорогу. Їхня хода прискорилася, але вони навіть цього не помітили, почали чомусь поспішати, а під кінець дороги, яка вивела їх із лісу, майже бігли. І ця дорога, яка поступово йшла під гору, чомусь не здавалася важкою, й коли за кілька хвилин ліс розступився, відкриваючи перед ними власне Пагорб Закоханих, Ганна й Максим майже бігли.

Пагорб Закоханих виявився справді високим та досить великим пагорбом просто посеред лісу, проте тут дерева росли набагато рідше, утворюючи просторі галявини. Подекуди стояли витончені білі альтанки, обвиті диким виноградом, навколо них росли кущі різноманітних троянд, які пишно цвіли, радуючи око різними кольорами. Обабіч вимощеної світлою плиткою дороги, що зигзагом тягнулася аж на самий верх Пагорбу, було встановлено декоративні арки, призначені, очевидно, для романтичних фотосесій. Це місце справді виправдовувало свою назву, бо усе тут було неймовірно гарним, квітучим, трояндово-милим, сповненим романтики й елегантності.

На самісінькій верхівці пагорба знаходилося щось іще. Через легкий серпанок важко було розгледіти, що то таке, там темнів якийсь високий чи то стовп, чи то якесь дерево, схоже на тополю, щось високе й вузьке. Ганну майже фізично потягнуло туди, на той пагорб, хотілося побачити більше, досягнути висоти, щоб насолодитися виглядом із висоти пагорба, бо, напевно, він був шикарний. Дівчина заспішила і раптом перечепилася через якийсь корч на дорозі й мало не впала. Максим вчасно схопив її за лікоть, не давши впасти.

І тут дівчина отямилася. Може, через те, що різко смикнулася. Вона зупинилася на хвилину, задихана від бігу на той пагорб, і трохи прийшла до тями. «Боже, що зі мною?» — подумала вона якось відсторонено. Різко похитала головою, опустила очі під ноги, щоб не бачити навколо себе сліпучої краси, яка просто вбивала наповал своєю ідеальністю. Обличчя дівчини скривилося від внутрішнього спротиву, увесь цей краєвид, неймовірно гарні види і чудові троянди навколо раптом здалися їй якимись дивними.

— Я не хочу, — різко промовила вона сама собі, дістаючи з сумочки телефон. — Не хочу бути сліпою. Досить ховатися й боятися. Я повинна чітко знати, з чим маю справу. Хочу бачити, на що перетворилося це прокляте місце насправді.

Максим усвідомив, що вона хоче зробити, надто пізно, бо був теж переповнений ейфорією від цього ідеального місця, і він навіть хотів її чомусь зупинити, але Ганна увімкнула камеру, підняла телефон і зробила знімок вершини пагорба та альтанок.

— От і дізнаємося, що тут зараз насправді, — прошепотіла вона, дивлячись на екран і відкриваючи щойно зроблене фото.

Чорт, це було нестерпно — дивитися на те, що показав їм знімок! Адже ось тут, зараз, прямо перед очима, просто перед ними зеленіли доглянуті газони, прекрасні кущі троянд, вимощена плиткою доріжка й білі арки. Але те, що висвітилося на телефоні, змусило Ганну одразу прийти до тями й позбутися ейфорії, яку навіювало це місце. Максим теж здригнувся й завмер.

Світлина на екрані демонструвала їм страшну пустку. Замість зеленої трави Пагорб Закоханих покривав товстий шар сірого попелу та зотлілої землі, яка на вигляд здавалася чомусь схожою на болото. Замість білих елегантних альтанок на пагорбі стояли якісь почорнілі скелетоподібні каркаси, схожі на ребра величезних тварин, що стирчали з ґрунту. Дерева на фото були покручені й мертві, а їхні стовбури вкриті сірими, схожими на величезні кокони наростами, з яких звисали якісь чорні мотузки. Незрозуміла конструкція на самісінькій верхівці пагорба і на фотографії була розмитою й незрозумілою, але Ганна не сумнівалася, що вона також була кошмарною. Від фотографії на телефоні віяло таким первозданним кошмаром, що Ганна задихнулася від огиди й жаху й випустила телефон із рук. Він упав їй під ноги, і Максим мовчки підняв його.

Потім чоловік повільно перевів погляд на залитий сонцем пагорб перед собою. Уся ця краса була несправжньою, хтось або щось впливало на них таким чином, щоб вони бачили те, що було потрібно хазяїну цього місця…