Розділ тридцять перший

Розділ тридцять перший

Навіть попри те, що низ і права сторона пожовклої сторінки газети були відірвані, заголовок, від якого залишилася більша частина, лякав: «НЕЗВИЧАЙНИЙ ТУМАН — АНОМА… В ЛІСІ… ПАГОРБ ЗАКОХАНИХ ПЕРЕТВОР… НА  ПАГОРБ СМЕРТІ?».

Далі було написано: «14 жовтня 1996 року в один день зникли…». Нижче, в майже уцілілому абзаці тексту, йшлося про моторошні події цього осіннього дня дев'яносто шостого року: «...За офіційними даними екстрених служб, у лісовому масиві навколо Пагорба Закоханих за лічені години зникло безвісти сорок вісім людей. Пошукові загони виявили лише їхній одяг, особисті речі та кілька розбитих автомобілів уздовж головної дороги. Жодних слідів боротьби чи тіл. Місцеві жителі заявляють про густий сіро-чорний туман, що опустився на ліс напередодні ввечері, після чого зв'язок із цією зоною повністю зник. Усі подальші спроби дослідити аномалію блокуються владою, і тому...»…

І останнє речення з уривку леве складалося докупи, точніше, навіть і не складалося, бо обірвано було низ фрагменту газети якось зигзагом: «Санаторій "Лісова казка”... шукати сліди паді… не поверну… туман опуска… вимагають негай… …ори.. …астрофа…»…

Ганна підняла погляд на Максима, який мовчки вдивлявся в пожовклий папір, теж читаючи рядок за рядком.

— Сорок вісім людей в один день, — промовив він. — І це сталося саме тут, у цьому лісі. Пагорб Закоханих… Чорт, та він ніякий не Пагорб Закоханих, виявляється! Це точно справжній Пагорб Смерті!

— І поглянь, що там написано наприкінці, — тремтячим пальцем Ганна вказала на слова знизу. — Санаторій «Лісова казка». Пані Ольга якраз про нього згадувала в бібліотеці! Вона казала, що він знаходиться десь тут, у лісі, і занепав ще до дев'яностих. Але про нього тут згадують…

Максим повільно підвівся з лавки, тривожно оглядаючи тихий і звичний ліс навколо. Рівна ґрунтова дорога через ліс, акуратні ліхтарі біля цієї дороги, зелені дерева обабіч — все це тепер здавалося не просто приємним місцем для прогулянки, а почало лякати своєю досконалістю. Втім, як і все місто Яблуневе, і всі його мешканці…

— Значить, ось чому місто чи що воно там так ретельно намагалося приховати цю інформацію, — почав міркувати вголос Максим. — Тепер стає зрозуміло, що всі ці привітні жителі, стерта пам'ять щоранку, клятий туман — усе це якось пов'язано з тим, що сталося в 1996 році. Отже, ми маємо інформацію про ліс та санаторій «Лісова казка» біля Пагорба Закоханих. «Аномалія в лісі», як написано в заголовку. Туман, напевно, було тоді визначено як якусь аномалію...

— І що нам тепер робити? — Ганна акуратно склала і сховала уривок газети назад в кишеню й підвелася з лавки. — Я приїхала сюди шукати свого брата Дениса. Якщо він теж шукав інформацію про це місце або просто забрів сюди… Боже, може, ті, хто тут бродять, теж зникають? Як оті люди в дев'яносто шостому?

— Не знаю, чи зникають, але нам немає куди відступати. Треба йти вперед і все вияснити, — твердо відповів чоловік, дивлячись на дорогу через ліс. — Мусимо знайти той санаторій «Лісова казка».

Ганна кивнула, і вони рушили далі по дорозі до Пагорбу Закоханих…