Розділ двадцять дев'ятий

Розділ двадцять дев'ятий

Бібліотека виявилася саме такою, якою її описав бариста, старою і солідною двоповерховою будівлею з колонами.

Пані Ольга, жінка літнього віку з акуратною зачіскою і в окулярах, сиділа за письмовим столом і читала якусь книгу. Побачивши нових відвідувачів, вона поправила окуляри і запитально поглянула на Ганну та Максима.

— Доброго дня. Чим можу допомогти вам, молоді люди? — запитала вона трохи здивовано.

— Доброго дня! Ми, можна сказати, туристи, вперше в Яблуневому, — заговорив Максим, підходячи ближче до столу. Ганна ж кивнула і почала розглядати високі стелажі з книгами. — Місто нам дуже сподобалося, і ми захотіли дізнатися про нього більше. А де ж знайти інформацію, як не в бібліотеці, правда? — широко посміхнувся чоловік. — Нам порадили зайти до вас. Ми б хотіли більше дізнатися про історію містечка, подивитися старі архіви чи карти, може, є якісь краєзнавчі книги про місто або збереглися підшивки газет? Нас геть усе цікавить! Дуже вже нам сподобалося ваше містечко!

Пані Ольга привітно й стримано кивнула.

— Що ж, історія у нас і справді цікава. Можете почитати. У нас є окремий стенд про наше Яблуневе.  Ходімте до архівного залу, я вам покажу, — жінка провела їх до сусіднього читального залу, де справді був стенд і кілька книг на ньому, а окремо на столах лежали підшивки газет. — Яблуневе виросло у місто наприкінці дев'ятнадцятого століття із невеликого села Яблуневого, — почала бібліотекарка розповідати на ходу. — Спочатку це було невелике поселення навколо цукрового заводу, яке заснували двоє німецьких підприємців. У той час ще можна було тут створювати іноземні філії. Завод надавав чимало робочих місць, і місто розрослося. Але після революції тисяча дев'ятсот сімнадцятого року все, звичайно, змінилося. Завод вже давно не працює, але... У нас дуже гарно, місце тихе, спокійне, відокремлене від великого світу густими лісами та пагорбами, тому брати Шульци ще до революції зробили тут навіть у лісі, неподалік Яблуневого, рекреаційну зону для відпочинку, побудували гарний санаторій. Може, чули? Кураційний центр «Лісова казка». Він довгий час був популярним в Україні, сюди їздили відпочивати чимало партійних діячів за часів Радянського Союзу. Проте хоч цей санаторій і використовувався за призначенням, але поступово занепадав і десь близько до дев'яностих років вже не працював. Ну, ви про все це можете почитати…

Жінка розповідала спокійно й монотонно, неначе знала весь виголошуваний текст напам'ять, але як тільки розмова зайшла про події ближче до кінця двадцятого століття, обличчя бібліотекарки якось змінилося. На її обличчі промайнув дивний вираз, схожий переляк, і вона запнулася на півслові й сухо кинула:

— Ну, про новітню історію всі все знають, у Яблуневому було все так само, як скрізь. Якщо хочете подивитися підшивки наших старих газет чи краєзнавчі збірники, то можете глянути на спеціальному стелажі. Можете сісти тут за стіл і читати. Я буду на своєму місці.

Жінка кивнула і швидкою ходою пішла до іншого залу, залишивши відвідувачів самих біля стелажу з книгами про Яблуневе.

Максим і Ганна перезирнулися.

— Ти помітила, як вона знітилася? — тихо спитав чоловік, підійшовши до полиці і взявши до рук одну з брошурок. — Щось тут не так. Чому вона не захотіла розповідати нам про кінець двадцятого століття?

— Це вісімдесяті-дев'яності роки, — так само тихо відповіла Ганна, пройшла до столів, де лежали купи підшивок газет, розкладених за роками.

Поки Максим гортав книжку про Яблуневе, дівчина почали перебирати пожовклі шпальти газет, і тут же наткнулися на дивну річ: підшивки газет за період з 1996 по 1998 роки були неповними. Деяких номерів не було зовсім, а в деяких вирвано окремі сторінки. Це насторожило дівчину, бо здавалося, неначе хтось навмисно знищив усі згадки про якісь події. Ганна розповіла про це Максиму

— Схоже, хтось старанно вичистив усю інформацію про щось, що сталося тут у ті роки, — припустив чоловік. — І ще мене дивує, що всі ці випуски не оцифровані. Вже всі давно старі газети зберігають в архівах, а оцифровані відповідники є у вільному доступі. Думаю, що навіть найбідніші бібліотеки зараз мають комп'ютери та електронні каталоги. А от у цій бібліотеці я не помітив комп'ютера…

— Так, це дивно, — погодилася Ганна. — Поглянь, тут суцільна діра в історії, — пробурмотіла вона, перегортаючи черговий номер. — Хтось спеціально позбувся деяких випусків? Чи то вже в нас просто параноя, а номери просто не збереглися? Буває ж і таке…

Максим тільки недовірливо похитав головою. Ганна додивилася підшивку газет за 1996 рік майже до кінця і хотіла вже швидко пролистати останній номер і відкласти її вбік, аж раптом помітила, що до однієї зі сторінок немовби прилипла якась інша сторінка, точніше, її частина, і не від цього номеру. Вона акуратно віддерла той уривок газети, обережно розгладила пожовтілий від часу фрагмент сторінки на столі.

Це був уривок першої сторінки листопадового номеру «Вісник Яблуневого» за 1996 рік, який був у підшивці відсутній. Заголовок, частина якого була відірвана, все одно можна було добре прочитати, і він змусив Ганну та Максима похолонути від жаху…