Розділ двадцятий

Розділ двадцятий

Ошелешені Ганна та Максим вийшли з автобуса, і двері з шипінням зачинилися за їхніми спинами. Сутінки вже почали накривати місто, сонце, очевидно, буквально щойно зайшло за горизонт, і частина неба над Яблуневим червоніла кривавим заходом.

— Це просто якийсь сон, — простогнала Ганна. — Автобус навіть не виїжджав за межі міста! Таке враження, що він просто покатав нас колами й повернув туди ж, звідки й виїхав. Але я трохи задумалась, не дуже стежила за дорогою, проте не думаю, що минуло аж так багато часу, щоб уже наступив вечір, Максе, невже тут і час якось рухається не так, як скрізь?! Ми що, замкнені тут назавжди?! Як таке взагалі можливо?! Ми ж їхали!

— Тихше, Ганно, не нервуй, — блідий та розгублений Максим озирався довкола. — Головне — не панікуй! Це найостанніше, що ми повинні робити у цій ситуації!

— Але ж, чорт забирай, як тут не панікувати, якщо ми тільки що наче й справді кудись їхали?! — зі злістю поглянула на нього Ганна, швидко засунула руку в кишеню сукні. — Ось, у нас навіть квитки є! — вона витягнула з кишені два зіжмакані папірці.

Але квитки в її руці раптом почали раптово темніти, скручуватися, немов згорали у невидимому вогні, і зникати, розсипаючись на сірий попіл, який миттєво здув із долоні легкий вечірній вітерець. За лічені секунди від квитків не залишилося й сліду, тільки кілька чорних дрібних згорілих шматочків паперу, що прилипли до спітнілої долоні дівчини. Вона провела по них пальцями, і на долоні залишилися чорні розводи, які нагадували, що квитки все-таки були, і це не плід її уяви.

— Во-вони зникли! — заїкаючись, прошепотіла дівчина, загальмовано розглядаючи брудні руки. — Максе, що це? Щось знову з нами грається! Нам треба звідси забиратися геть!

— Так! І швидко! — погодився чоловік. — Не знаю, як таке може бути, але буквально за якийсь десяток хвилин наступив вечір! Треба поспішати в готель, на вулицях міста уночі, напевно, не варто перебувати! 

Вони синхронно поглянули на небо. Сонце вже остаточно сховалося за обрій, і пів неба над містом було неначе зафарбовано у криваво-червоний колір. Це було схоже на забавки якогось шаленого художника, який хаотичними мазками раптово почервонив горизонт. Надворі відчутно похолодало, а на вулицях навколо автовокзалу почали згущуватися темні густі тіні.

— Повертаємося в готель, негайно! — різко скомандував Максим, схопивши її за руку. — Дорога назад займе час, а вночі тут явно робити ні́чого. Біжімо!

Вони кинулися з площі на вулицю, що вела до готелю, намагаючись іти якомога швидше. Ганна ще раз озирнулася і кинула погляд назад, в сторону автовокзалу, який так і не допоміг їм виїхати з міста. Будівля якраз чітко вимальовувалася на фоні західного обрію, де за дахами будівель сховалося сонце. Дівчина зненацька зупинилась і скрикнула від несподіванки, побачивши щось дивне.

— Максе, поглянь туди, — стривожено вигукнула Ганна, вказуючи рукою на небо, яке тільки що було чистим. — Що це?..

Максим теж зупинився і підняв голову.

Там, де горизонт з'єднувався з краєм міста, на тлі кривавого заходу сонця піднімалося щось жахливе. Темні згустки, схожі на клуби чорного диму чи дивні завихрені сіро-чорні хмари, рухалися на місто. Вони швидко росли на горизонті, підіймаючись угору і жадібно захоплюючи простір над містом. Це не була звичайна грозова хмара, хоч і було трохи схоже, але ця сіра маса виглядала навіть живою, щільною, густою, немовбито гігантська туманна пляма повільно затягувала небосхил, пожираючи небо й останні залишки світла.

— Це не схоже на звичайну хмару чи дим від пожежі, — напружено промовив Максим. — Воно надто швидко рухається і насувається на місто. Я такого ніколи не бачив. З іншого боку, в ці кілька днів, які я провів у місті, я завжди, коли сонце сідало за горизонт, уже був у готелі і вкладався спати…

— Нам треба бігти! — Ганна відчула, що її охоплюють жах і справжня істерика. — Це не грозова хмара, Максе! Воно йде на місто!

Вони більше не озиралися. Задихаючись від страху та швидкого бігу, Максим та Ганна щодуху мчали вулицями Яблуневого до рятівного, як їм зараз здавалося, готелю, сподіваючись встигнути до того, як дивна і моторошна чорна хмара повністю накриє це прокляте місто…