Розділ дванадцятий

Розділ дванадцятий

Ганна застигла на місці, відчуваючи, як усередині все обривається. Ну, ні! Тільки не це! Вона ж щойно зустріла людину, яка хоч трохи схожа на нормальну людину, з якою можна було обговорити все те, що відбувається навколо, яка потрапила в таку ж саму ситуацію, як вона, здобула такого важливого, можна сказати, союзника, а він втратив пам'ять?!

— Максе, припини! — різко випалила дівчина, впевнено роблячи крок уперед і не зводячи з нього трохи розгубленого, але рішучого погляду. — Це все це місто і ці дивні події навколо нас! Напевно, в тебе знову провал у пам'яті?! Ну, так, схоже на те! Бачу, що ти зараз нічого не пам'ятаєш. Але згадуй! Згадуй зараз же! Ми сьогодні вранці зустрілися в магазині, ти розповідав, як потрапив сюди, в це місто, про поминання своєї дружини розповідав, про те, що в тебе закінчився бензин... Ми сиділи в сквері, пам'ятаєш? І ти показував мені ще свій блокнот із записами!

Максим здивовано насупився, відступаючи на крок:

— Послухайте, дівчино, про що ви говорите? Я вперше вас бачу...

— Зараз я тобі все доведу! Блокнот! Точно, блокнот! Де твій блокнот?! — Ганна, не церемонячись, кинулася до чоловіка і запхала руку в кишеню його штанів, бо перед цим якраз бачила, як він у сквері поклав той блокнот собі у кишеню. Чоловік не чекав такого від дівчини, не встиг відсахнутися чи відштовхнути Ганну від себе, а вона вже вихопила той самий потертий блокнот, швидко розгорнула його і тицьнула йому в руки:

— На! Читай! Це ж твій почерк?! Ти сам написав це собі, бо знав, що будь-якої миті можеш все забути!  Читай!

Максим рефлекторно взяв блокнот, опустив погляд на розгорнуту сторінку і почав читати написане там про свої провали в пам'яті, про бензин, про власне ім'я. І в цей момент Ганна побачила, що його погляд починає змінюватися. На обличчі спочатку з'явилася розгубленість, а потім глибокий шок і здивування. Дівчина буквально фізично відчувала, як спогади здоровенною хвилею накрили чоловіка, бо він аж похитнувся, але не відривав погляда від сторінок блокнота, все читав і читав...

— Трясця! — хрипко проговорив він потім, схопившись рукою за голову. — Чорт, чорт, чорт! Ганно, я все згадав! Я знову все згадав! Як таке може бути?! Тільки що в голові була абсолютна порожнеча, ніби я народився хвилину тому, а зараз… Зараз усе наче вибухнуло в голові спогадами!

— Слава Богу! — полегшено промовила дівчина, радіючи, що її словесна і трохи фізична атака подіяла на Максима.

— Послухай, але чому це сталося? — дещо злякано запитав Максим. — Чому в мене знову провали в пам'яті? Таке раніше наче бувало тільки після сну вранці.

Ганна на мить задумалася, аналізуючи все, що з ними відбулося останнім часом.

— Навіть не знаю. Ми маємо мало інформації про все це. Ну, одна версія в мене є. Але не знаю, чи таке можливо. З іншого боку, тут може бути все, що завгодно, — нервово заходила дівчина по кімнаті, роздумуючи. —  Можливо… Чекай… Коли ти пішов із Віктором до свого номера, ти весь час перебував поруч із ним, сперечався, кричав на нього, знаходився біля нього близько! А раніше і я поруч із ним, коли заповнювала той зошит на рецепції, теж раптово забула своє ім'я і звідки приїхала… І поліцейський! — вигукнула Ганна, зупинившись і поглянувши на Максима. — Коли він говорив зі мною, все було ніби в тумані…

— Тобто, ти хочеш сказати, що коли ми знаходимося в безпосередній близькості біля якої-небудь людини в цьому місті, наприклад, біля Віктора чи, як ти, біля того поліцейського, то  їхня присутність якось впливає на нашу пам'ять?

— Звучить як божевілля, але це може бути одним із варіантів пояснень. Ти ж бачиш, що тут коїться! Ми ніби потрапили у якесь зачароване місто! Може, треба звалювати звідси, поки не пізно? — кивнула Ганна, відчуваючи, що від переляку сироти покривають її шкіру. — Чорт, якби не Денис, я б давно вже поїхала звідси! Але я мушу його знайти, бо щось тепер підказує мені, враховуючи всі ці події навколо нас, що він у біді. Але ти все згадав! Це вже великий плюс! Будемо підтримувати одне одного і нагадувати одне одному, хто ми є і де ми є! Твій метод блокнотів і записів начебто спрацьовує!

— Ох, щось мені теж підказує, що цей метод не такий вже й дієвий, — похитав головою недовірливо Максим, ховаючи свій блокнот назад до кишені. 

— О, зовсім забула! — нервово гигикнула Ганна. — Поглянь, що я маю! — дівчина швидко дістала з сумочки телефон і відкрила галерею. — Поки ти затримував Віктора на другому поверсі, я сфотографувала той самий зошит реєстрації постояльців на рецепції. Дивись!

Максим схилився над екраном телефона, поглянув, а потім підняв погляд на Ганну.

— Що це за чортівня? — спитав він здивовано...