Розділ дев'ятий

Розділ дев'ятий

Ганна закрила блокнот  і сховала його в сумочку. Тепер, коли найголовніше було зафіксовано на папері, в її голові наче трохи посвітлішало. Вона поглянула на Максима, який мовчки спостерігав за нею, і почала розмірковувати.

— Слухай, Максе, — згадала дівчина одну важливу деталь із його розповіді. — А ти казав, що приїхав учора ввечері, змушений був шукати нічліг і зупинився в готелі “Північ”.

— Так, цей готель один у місті, — відповів Максим. — А ти хіба не там же зупинилася?

Ганна кивнула: 

— Так, я теж там. Номер двісті чотири. На другому поверсі.

— О, а я у двісті п'ятому! — зрадів Максим, неначе це було дуже важливо для нього.

— Боже, виходить, ми ночували в одному готелі і навіть на одному поверсі, і навіть не здогадувалися про це!

— Ну, тепер хоча б знаємо про це, — хитнув головою Максим. — Хоча від цього не легше. Зараз я збираюся знову піти на ту бісову СТО...

— А давай ти не підеш на те СТО, все одно, як бачиш, це без толку, — перервала його Ганна. Вона на хвилину замислилася, аналізуючи все, що вони щойно обговорили. — Подумай сам логічно: якщо ми обидва опинилися в цьому готелі, і в нас обох інколи зникає пам'ять, і ми обидва застрягли тут, то… Значить, ми там не одні такі?! Ну, так! Це ж логічно!

Максим спохмурнів, обдумуючи її слова:

— Ти маєш на увазі, що в тому готелі зупиняються й інші такі ж приїжджі, як і ми?

— Саме так! — у голосі Ганни з'явилися нотки азарту і надії. — Якщо «Північ» — це єдиний готель на все місто, куди адміністратор Віктор заселяє всіх приїжджих, то там обов'язково мають бути інші люди з провалами в пам'яті, які теж намагаються зрозуміти, що відбувається! Замість того, щоб бігати по місту навмання, ми повинні почати саме з готелю. Ну, не знаю… Наприклад, перевірити інші номери, поспілкуватися з тими, хто там живе?

Максим уважно подивився на неї, оцінюючи цю ідею, і в його очах промайнуло схвалення, адже це було набагато логічніше, ніж просто тинятися вулицями чи сперечатися з механіками на заправці.

— Гм, а ти маєш рацію, Ганно, — він рішуче піднявся з лавки. — Готель — це ідеальна вихідна точка. Повертаємося до «Півночі». Подивимося, хто ще разом із нами застряг у цьому місті.

— Почекай, — раптом зупинилася Ганна, коли вони вже зібралися рушати до готелю. — Ми забули про найголовніше!

— Про що ти? — здивовано підняв брови Максим.

— Про той зошит чи журнал, ту анкету, яку ми заповнювали, коли заселялися. Знаєш, що сказав мені той добродушний поліцейський у відділку? Що адміністратор Віктор одразу ж передає списки всіх нових гостей до поліції! — Ганна понизила голос майже до шепотіння й схилилася ближче до Максима. — Якщо Віктор веде облік усіх заїжджих, то у нього в тому його зошиті, або, може, десь у них на комп'ютері зберігаються списки всіх заселених людей у готель. І там, напевно ж, записані всі, хто приїжджав сюди до нас! Усі ті люди, які застрягли тут раніше! Можливо, там десь записаний і мій брат Денис?!

— А ти маєш рацію, — тихо промовив чоловік. — Там можуть бути прізвища всіх, хто зупинявся у цьому готелі в Яблуневому за останній час, дати їхнього приїзду і номери кімнат, у яких вони мешкали чи мешкають.

— Саме так, — кивнула Ганна. — І нам потрібен той зошит! Ми маємо його якось викрасти або хоча б якимось чином спробувати його прочитати. Можна зробити за допомогою телефону фотографії сторінок, просто не знаю, як зробити, щоб він потрапив нам у руки. Треба, щоб Віктор кудись відійшов від стійки чи відвернувся. Він часто буває у цій своїй підсобці за стійкою, до речі...

Максим скептично хитнув головою, хоча в його погляді з'явився інтерес:

— Легко сказати — викрасти! Віктор хоч і посміхається і дуже люб'язний, але дуже пильно за всім стежить. Просто так отримати той зошит у нас, напевно, не вийде. Треба буде якось продумати все це, розробити план. Хтось із нас має відволікти адміністратора, поки інший фотографуватиме сторінки того журналу на рецепції. Звичайно, якщо він там буде.

— Звучить, як чудовий план для голлівудського трилера, — гірко посміхнулася Ганна. — Ну, принаймні тепер у нас хоча б є якась чітка мета. Але знаєш, оскільки я не впевнена, що через деякий час не забуду про все те, про що ми щойно говорили і домовлялися, то я краще запишу це все зараз у свій записник. На всяк випадок, ага…