Розділ третій

Розділ третій

— Та ну, це вже не смішно! Я ж точно знала, з якого міста виїхала сьогодні о першій ночі! — вигукнула Ганна, дивуючись власній забудькуватості, і її голос неначе пробудив її пам'ять, дівчина раптово все згадала, і своє ім'я та прізвище, і звідки приїхала. Полегшено зітхнула і записала у зошиті своє ім'я та прізвище — Ганна Ярошевич. Врешті решт, вона заповнила все і розписалася у спеціальній графі, відчуваючи легкий дискомфорт від того, як пильно адміністратор стежив за кожним рухом ручки в її руці.

— До речі, якщо хочете, можете поставити свою машину на нашу закриту готельну парковку, — додав чоловік, ввічливо вказуючи рукою кудись у бік заднього двору. — Вона за будівлею, там затишніше і безпечніше, ніж залишати авто просто на вулиці.

— О, це чудово, дякую, — кивнула Ганна. — Я якраз хотіла про це у вас запитати і перепаркуватися. А скажіть, будь ласка, де тут у Яблуневому можна попити кави чи хоч щось перекусити? Дуже хочеться кави…

— Навіщо ж кудись іти? — усміхнувся адміністратор. — Прямо тут, у нашому готелі на першому поверсі, за цим коридором праворуч, працює наша маленька готельна їдальня. Там якраз усе готове, є свіжий сніданок, гарячі страви та запашна кава. Ми завжди частуємо кожного гостя з дороги.

Ганна здивовано витріщила очі. Пів на шосту ранку? Вже готовий сніданок? У звичайному провінційному готелі зазвичай ще навіть двірники не прокидаються, не те що кухарі, які встигли тут вже приготувати повноцінний сніданок із гарячими стравами. У голові майнула думка: «Капець! Сервіс тут рівня п'яти зірок, хоча зовні виглядає скромненько. Може, це якийсь приватний бутик-готель для заможних туристів, просто я надто втомлена і не помітила цього?». Вона зробила вигляд, що не здивована, отримала від адміністратора ключі від свого номера, подякувала і спочатку вирішила зазирнути до їдальні, все-таки дуже хотілося їсти і кави.

У затишній і бездоганно чистій їдальні пахло свіжою випічкою, а за столиком біля вікна сиділа повненька жіночка з рум'янцем на щоках і доброзичливим поглядом, була в акуратному білому фартуху та кухарському ковпаку. Ну, геть, як неначе зійшла із кадру якогось фільму. 

Вона, побачивши Ганну, заусміхалася так тепло, ніби та була її родичкою, і миттєво забігала, заметушилася, поставила перед дівчиною тарілку з гарячим супом та другу страву з картоплею та котлетою. Потім принесла салат і солодкі свіжі пончики. Все пахло страшенно смачно. При цьому вона весь час говорила.

— О, ви нова гостя нашого готелю? Їжте, з дороги треба підкріпитися. Мене звати Марія. Ви і на обід приходьте, сьогодні будуть голубці. Усі постояльці нашого готелю дуже люблять мої голубці! — щебетала вона, наливаючи у чашку велику порцію чорної ароматної кави.

Ганна лише кивала і дякувала, дивуючись тому, що усе навколо неї у цьому містечку і готелі складається дуже вдало та зручно, просто ідеально, саме так, як вона і хотіла б. Одномісний номер? Будь ласка. Приватна парковка? Без проблем! Гарячий суп і кава о шостій ранку? Запросто! І попри здоровий глузд, який шепотів десь на задвірках свідомості, що насправді так не буває, вона вирішила сприймати все це, як компенсацію за попередні дні нервувань та важкої дороги.

Їжа була неймовірно смачною, гарячою, свіжою і наповнила дівчину таким приємним теплом, що Ганна розслабилася остаточно. «Дійсно, і чого це я шукаю скрізь підводні камені? Звичайний гарний сервіс, від якого ми відвикли у великих містах. А люди тут тримають марку, от і все», — заспокоїла вона себе.

Після сніданку дівчина піднялася на другий поверх. Коридор готелю виявився таким самим чистим і наче щойно відремонтованим, м'який килимовий ворс заглушав кроки, а на стінах висіли різноманітні абстрактні картини в темних рамах. Дівчина зупинилася біля дверей номера з табличкою, де сріблом блимнула на неї цифра 24. 

Номер виявився просто шикарним і викликав у Ганни щире здивування, бо сама кімната була простора, зроблена у затишних тонах темного дерева, і вона більше пасувала б якомусь дорогому курорту, ніж провінційному готельчику. «І це за якісь смішні копійки у цій глушині? — розгублено подумала Ганна, розглядаючи стильний інтер'єр, великий плазмовий телевізор на стіні, кондиціонер і навіть зауважила невеликий балкон, який прикривали темні штори блекаут.— Сервіс тут просто неймовірний!».

Ганна навіть не стала розпаковувати сумку, просто швиденько прийняла душ (шикарній ванній кімнаті вона вже й не дивувалася) і впала на м'яке ліжко та провалилася в сон.

І їй наснився дивний і моторошний кошмар. Ніби вона біжить темним провулком у пошуках брата, а за спиною її наздоганяє суцільна сіра стіна туману. Туман рухається повільно, але невідворотно, і в кожному його завихренні чуються тихі голоси, які все повторюють і повторюють її ім'я. Вона раптом спотикається й падає на землю, намагається закричати, але з рота не виривається жодного звуку, а її руки починають покриватися дивними темними прожилками, котрі починають рухатися від кінчиків пальців по долонях і зап'ястках уверх до плечей…

Ганна різко розплющила очі й сіла на ліжку, важко дихаючи. Серце її аж вилітало із грудей, а на лобі виступив холодний піт. Дівчина роззирнулася. У кімнаті панував затишний напівморок, пробиваючись крізь щілини штор, тут було спокійно, тихо й затишно. Слава Богу, це був просто сон. Кошмар.

Ганна взяла з тумбочки свій смартфон і поглянула на екран. Була одинадцята п'ятнадцять ранку. Отже, вона поспала кілька годин. Почувалася дівчина чудово, хіба що в голові крутилися згадки про той дивний тривожний сон. Але, напевно, він приснився їй тому, що вона добряче наїлася перед сном. Уже давно вона помітила, що якщо засинає на ситий шлунок, то можуть приснитися кошмари.