Коли приходить натхнення
Щастя
Пристанище собі шукало Щастя,
Тихенько стукало у двері до людей,
Але його чомусь ніхто не бачив
І не впускав до затишних осель.
Його всі оминали стороною,
Руки ніхто йому не подавав,
Натомість смуток кликали з собою,
З бідою кожен келих випивав.
І лиш на Щастя люди ображались,
Казали, що його зовсім нема,
Побачити його не намагались,
Вважаючи, що то усе дарма.
Про нього люди мріяли частенько,
Але не уявляли, де знайти,
Хоча було воно зовсім близенько,
Достатньо тільки руку простягти.
Воно слідом ходило й посміхалось,
Шептало: «Із собою заберіть!»
Були такі, що навіть озирались
І поруч з ним якусь стояли мить.
А потім знов саме воно лишалось,
Таке потрібне всім й таке чуже,
Проте, воно нітрохи не здавалось
І вірило, що дім свій ще знайде.
Стомилось Щастя, сіло відпочити,
І тут до нього підійшло мале дитя,
Воно іще не вміло говорити,
Тож просто потягнуло за рукав.
А потім повело його до хати
І вже не стало більше відпускать,
Вони разом тепер лягали спати,
На вулицю виходили пограть.
Відтоді Щастя стало не впізнати,
Немов на крилах стало аж літать,
Можливо, всім дітьми потрібно стати,
Щоб Щастя те навчитись помічать.
Відредаговано: 02.10.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
