Ворожея

Ніхто не знав, яке імʼя було у неї,

Де народилася і хто її батьки,

В селі її всі звали Ворожея

І розпускали різнії чутки.

Казали, що відьомські знає чари,

Що може легко порчу навести,

Руками розігнати може хмари,

І будь-яку негоду відвести.

Але були й такі, що не зважали

На всі оті безглузді балачки,

Її знання та вміння поважали,

За допомогою до неї йшли завжди.

Жила вона подалі від сусідів,

Вже майже на околиці села,

Її турбот земних ніхто не відав,

Могла з усім упоратись сама.

Одного разу сидячи в кімнаті,

Жіночу постать вгледіла в дворі,

Підвівшись, прочинила двері в хату 

І гостю запросила на поріг.

Несміло жінка крок один зробила,

До Ворожеї ближче підійшла,

Але сказати щось була не в силі,

Так мовчки до кімнати і зайшла.

Старенька пильно провела її очима,

Руки торкнулася і стала так казать:

“Я бачу смерть у тебе за плечима,

На жаль, їй не зарадити ніяк.

Запізно ти навідалась до мене,

Нічим не зможу вже тепер допомогти,

Коли на осінь час уже поверне,

Востаннє сонце вдень побачиш ти”.

Немов спʼяніла жінка вийшла з хати,

Не відчувала під собою зовсім ніг…

У те, що в вересні її будуть ховати,

Ніхто повірити ще довгий час не міг.

Одного разу всіх стривожила подія -

Мале дитя пропало у селі,

Пішло на вулицю під вечір у неділю 

І от знайти не можуть вже три дні.

Прийти наважилася мати до старої,

З порогу вже благати почала:

“Допоможи мені упоратись з бідою.

Скажи, чи ще живе моє дитя?”

Всміхнулась Ворожея загадково,

Неначе знала все вже наперед:

“У лісі за сторожкою є сховок,

Живе й здорове там дитя твоє”.

Немов на крилах жінка полетіла,

Забула навіть "Дякую” сказати,

А вже за день прийшла до неї з сином

І кинулась щосили обіймати.

Старенька до малого нахилилась,

Рукою по голівці провела,

“Твій Янгол завжди в тебе за плечима”, -

Промовила і в хату побрела.

Якось на вулиці зустріла Ворожея

Подружню пару зовсім молоду,

Повільно підійшла вона до неї

І надала пораду ось таку:

“Коли зберетесь в подорож далеку,

Не поспішайте речі пакувати,

Бо на шляху до вас уже лелека

І ні до чого вам ризикувати”.

Переглянулась пара між собою,

Не розуміючи нічого геть пішла,

Коли ж збиралися поїхати у гори,

Дружина взнала, що вагітною була.

Тоді слова старенької згадали,

Враз стало ясно, що хотіла їм сказати,

Прислухалися та змінили швидко плани 

І вдома стали немовля своє чекати.

Був літній вечір, сонце вже сідало,

Навколо гамір стих і суєта,

На ґанку Ворожея щось читала,

Аж тут прийшла дівчина молода.

У очі глянувши, упала на коліна

І слізно стала так її благати:

“Скажи мені, де мати моя рідна

І як її я можу розшукати?”