«Вона ж сестра твоя, - казали люди, -
Не треба, не роби цього, постій!»
Та ти безжальним пострілом у груди
Зробила безпощадний вибір свій.
А ти пішла, порушивши кордони,
Минуле спільне стерши назавжди,
Ти танків повела туди колони,
Лишаючи позаду лиш хрести.
Ти літаки свої підняла в небо,
Щоб з них ракети-вбивці запускать,
Ти думала, що вийде все у тебе
І не хотіла зовсім відступать.
«Кинджалів» і «Калібрів» не жаліла,
Щоб смерть нести і спалювать міста,
Натомість із екранів говорила,
Що місія і ціль твоя свята.
Щоночі запускаючи «Шахеди»,
Ти зловтішалася, напевно, як могла...
Чи ж щось людське лишилось ще у тебе?
Чи повністю вже продана душа?
Та прийде день, коли впадеш ти на коліна,
Але прощення вже не вимолиш собі,
Бо перетнувши всі червоні лінії,
Назавжди ти лишилася сестри.
Відредаговано: 02.10.2024