Сон

Їй дивний сон вночі сьогодні снився - 

Розкішна зала, музика звучить,

Гостей поважних неймовірна кількість

Й вона на троні пишному сидить

Ось гість один підняв сріблястий келих,

До неї підійшов і так сказав: 

- Там, де Дніпро бʼє хвилями об берег,

На твою честь колись я Київ заснував.

За ним і інший князь вступив в розмову,

Обвівши пильно поглядом усіх,

 - Я підкорив для тебе Чорне море

І дав початок Київській Русі.

А далі мовив слово сам Великий,

Якого називають ще Святим,

 - Я мав за честь колись тебе хрестити,

Щоб ти забула про язичницьких богів.

 - Софіївський собор тобі на згадку

Й ворота Золоті побудував,

Зібрав закони в збірник для порядку, -

Додав від себе Мудрий Ярослав.

 - Твої кордони захищав завжди відважно,

Від рук моїх зазнали половці свій крах,

Я вірив у твоє майбутнє завжди, -

Всміхнувшись, мовив славний Мономах.

Коли князі закінчили промову,

До центру зали вийшов отаман,

Підняв угору руку з булавою,

Замовкли всі й почав тоді Богдан.

 - Мені сьогодні важко полічити 

Всі битви, що за тебе відбулись,

Та не вдалось нікому підкорити

Твою свободу і твою зламати міць.

Ти, знаю, мріяла завжди про незалежність,

До неї шлях ішла свій непростий,

І я щасливий бачити нарешті,

Як ти сидиш тепер на троні в залі цій.

А потім ніби кадри з кінофільму

Один за одним пронеслись десятки літ,

І раптом все спинилось на хвилину,

Роздався вибух.. ще один і згаснув світ.

Здригнулась і прокинулась від цього,

На дворі ранок заглядав в її вікно,

Навколо озирнулася - нікого,

І зрозуміла, то лиш сном усе було.

“Вставати треба”, - мовила про себе,

Бо день такий буває раз на рік,

Ще так багато усього в неї попереду,

Ну а сьогодні їй лиш тільки тридцять три.