Зустріч з Дитинством

На лавочці у парку біля клену

Сиділа жінка із зажурою в очах, 

Втомившись бігти марафон життя шалений,

Навести лад хотіла у думках.

В той час Дитинство крокувало по стежині,

Помітило її і підійшло,

Присіло поруч з поглядом невинним,

Всміхнулось і розмову почало.

 - Привіт, мала. Ну як у тебе справи?

Чому сидиш ти тут така сумна?

 - Та я от зрозуміти намагаюсь,

Як повернути сенс в своє життя.

 - А памʼятаєш дні ті безтурботні,

Коли ми гралися з тобою дотемна?

 - Та звісно. Тільки де це все сьогодні?

Й хвилини вільної у мене геть нема.

 - А ще згадай ту гойдалку на вишні,

Як ти годинами могла на ній сидіть…

 - Які ж були часи ті дивовижні.

Шкода, що пронеслося все, як мить.

 - А як кумедно ти в калюжах танцювала,

Які лишились на траві після дощу…

 - Як же давно я вже не відчувала

Тієї легкості й свободи досхочу.

 - Це можна просто виправити зараз,

Давай гайнем на каруселі, як тоді.

Й, підвівшись, руку їй воно подало,

Та простягнула і свою йому в отвіт.

 - Як відчуття? - спиталося Дитинство,

Коли спинився запальний атракціон.

 - Мабуть, мені було це необхідно,

Турботи всі розвіялись, як сон.

 - Скажи, а ти морозиво ще любиш?

 - Звичайно, шоколадне, як завжди.

І двоє, знову взявшися за руки,

Побігли до кіоску по пломбір.

Із ескімо в руках гуляли парком,

Сміялись й жартували без кінця.

 - Мені вже час, - Дитинство вимовило раптом, -

 Було приємно тебе бачити, мала.

 - Стривай, не йди, затримайся ще трохи.

 - На жаль, не можу. Справи, вибачай.

 - А ти прийдеш колись до мене знову?

 - Я завжди поруч із тобою, памʼятай.

Щаслива йшла дорогою дівчина,

З морозивом і блиском у очах,

Вона тепер нарешті зрозуміла,

Як їй пройти отой життєвий шлях.