Господар дому

Подружжя молоде старий будинок

Якось собі придбало у селі,

І заходилось працювати без зупинок,

Щоб лад в своїй оселі навести.

Спочатку винесли всі речі на подвірʼя,

Рівненько стіни й стелю підвели,

Сил докладаючи немало і терпіння,

До блиску аж підлогу відшкребли.

Вдягли на вікна новенькі фіранки,

Завезли меблі гарні із лози,

Поставили у горщиках фіалки,

Накрили рушниками образи́.

В дворі також порядок ідеальний,

Чимале господарство і садок,

Можна сказати, що родина бездоганна,

Але насправді все не так зовсім було.

Максим з Оксаною знайомі ще з дитинства,

Завжди та скрізь були вони разом,

Та варто лиш було їм одружиться,

Як все в житті по-іншому пішло.

Частенько почали траплятись сварки,

Не лізли у кишеню за слівцем,

Любив Максим часом хильнути чарку,

Сховавшись від дружини десь тихцем.

Могли по кілька днів не розмовляти,

Тяжку образу в серці несучи,

Бувало, що ділили навпіл хату,

Все ще під спільним дахом живучи.

Якось сиділи за столом вони під вечір

І намагались вирішити спір: 

Хто з них почав чергову сварку першим

І хто кому пішов наперекір.

Аж тут роздався звідкись тихий стукіт,

А за хвилину ще раз повторивсь,

Щоб зрозуміти, звідки линуть звуки,

На вулицю обоє подались.

В дворі ніде нікого не помітно

І навіть вітер у деревах не гойдавсь,

«Почулося обом нам теє, видно», -

Оксана мовила й до хати подалась.

За нею й чоловік зайшов поволі,

Пройшовся по кімнатах — все гаразд,

Але повторювався стукіт знову й знову,

Неначе з даху линув звідкілясь.

«Вже завтра перевірю я горище,

Можливо, птах туди якийсь злетів», -

І дочекавшись вже нарешті тиші,

Максим тихенько на дивані захропів.

Та зранку вже про те і не згадали,

За справи повсякденні узялись:

Оксана лад наводила у хаті,

По господарству й чоловік собі крутивсь.

За тим удвох сходили до криниці,

Води принесли, грядки полили,

І вже далеко зовсім по обіді

До хати відпочить вони пішли.

Зайшовши до кімнати, аж заклякли -

Навколо безлад, мов пройшовся ураган,

Відкрити були дверцята шафи

Й розкиданий весь одяг на диван.

«Ой, лишенько», - лиш зойкнула Оксана

І руки до обличчя піднесла,

«Та що тут діється? Це що якась омана?» -

Здивовано й Максим услід сказав.

Ступаючи повільно і навшпиньках,

Вони увесь будинок обійшли,

Довкола роздивлялися все пильно,

Проте нікого і нічого не знайшли.

Зрадівши, що нічого не пропало,

Складати речі разом узялись,

Й віднині двері зачиняти стали,

Коли із двору йшли вони кудись.

За кілька днів цей інцидент забувся,

Турботи звичні в свій взяли полон,

Та ось одного разу по полудню

Випадок дивний знов до них прийшов.

Оксана щойно тісто замісила,

Щоби вареників із вишнями зліпить,