Тривоги матері

Сьогодні спала знов вона тривожно,

Здригалась від шахедів і ракет,

Молилась за свою дитину кожну

І за життя, що переможе смерть.

Вслухалася у темінь без зупину - 

Чи ж бо не чути вибухів ніде?

І вкотре прокляла оту хвилину,

Коли роззброїти дозволила себе.

Дорозвідка. Відбій. Вже б час поспати,

Та сон чомусь усе ніяк не йде,

Усіх своїх дітей згадала мати

І сльози покотилися з очей.

Як там Донецьк, Луганськ? А що там з Кримом?

Вже так давно не бачились вони,

Але ж колись були такі  щасливі,

Коли разом жили і без війни.

Що там Одеса? Чи здоровий Харків?

У Львові чи спокійно там усе?

Херсон, Дніпро, чи з вами все в порядку?

Чернігів з Києвом, чи зараз ви спите?

За Суми помолилася тихенько,

За Миколаїв, Вінницю, Франківськ,

Згадала Чернівці й Житомир ненька,

Послала Рівному і Луцьку гарних снів.

Черкаси, Ужгород, Тернопіль і Хмельницький,

За вас постійно серденько болить,

Полтава, Запоріжжя, Кропивницький…

Ох діти-діти, як вас захистить?

За спогадами й ранок так зустріла,

Змахнула сльози, з ліжка підвелась,

І хоч душа її ридала і боліла,

Не виставляла біль той напоказ.

Хіба ж то інші можуть зрозуміти?

Лише обіцянки пусті й одні слова,

Бо ж гинуть на війні не їхні діти,

То ж має впоратися із усім вона сама.

В люстерко глянула, всміхнулась через силу,

Не має права здатися вона!

І в новий день пішла незламна і красива,

І вірою наповнена сповна.

Бо знає точно, що стоятиме до краю,

Хай щоби інші не казали їй про це,

Вона дітей своїх не лишить на поталу,

Вона заради них здолає все.

І впевнена, що день отой настане,

Коли збереться вся родина за столом,

Всі діти знову зʼїдуться до мами

І назавжди залишаться разом.