Порада мудреця

На вході у одне незвичне місто

Сидів мудрець - поважний і старий,

І люди дідуся того уздрівши,

Пораду прагнули собі якусь знайти.

Старий до всіх привітно усміхався,

Уважно слухав, щиро співчував,

Знайти слова потрібні намагався,

Порад своїх зовсім не шкодував.

Якось до нього підійшов один хлопчина: 

В очах зневіра, злоба на душі,

На мудреця недобрий погляд кинув

І річ таку крізь зуби процідив:

«Слова казати кожен легко може,

А ти на ділі спробуй довести,

Нехай твоя порада допоможе

Мені з безвиході просвіт якийсь знайти.

Скажи, зробити як життя щасливим?

Де друзів справжніх відданих знайти?

Позбутись як обіцянок фальшивих?

Як не зустріти на своїм шляху біди?»

Дідусь на хлопця пильно подивився,

Зіщулив очі, хвильку помовчав,

Вперед до нього трохи нахилився,

Повільно й тихо так йому сказав:

«Ну що ж, ти дуже слушно зауважив,

Словами ділу не допомогти,

Та той, хто слухає порад моїх уважно,

Застосування може їм знайти.

Як хочеш щось в майбутньому змінити,

Почни із себе та своїх  думок,

Навчись простим речам в житті радіти,

Сприймати серцем світ, а не умом.

Ділити перестань на біле й чорне,

Зумій побачити веселки кольори,

Ніколи не кажи собі «Ніколи»,

Те, що не вийшло, ще раз повтори.

Коли усе це втілиш у реальність,

На всі питання зможеш відповідь знайти,

Забудеш про зневіру і фатальність,

Всі перешкоди зможеш обійти.»

Юнак хвилину постояв іще в задумі,

Нічого не сказавши геть пішов,

Запали в душу ці слова йому розумні,

Неначе істину якусь просту знайшов.

Пройшли роки, юнак став чоловіком,

Мав успіх, щастя, вдачу і талан,

Якось до міста він того приїхав,

Де роздавав поради дідуган.

Хотів за все подякувать старому,

Розповісти про справи у житті,

Та біля брами не було уже нікого,

Лиш маки червоніли у траві.