Три сестри

В одному місті, що не має назви,

Яке на Google карті не знайти,

В якому всім гостям радіють завжди,

Жили багато років три сестри.

Хоч рідними вони були по крові,

Але характер різний мали всі,

Й залишивши поріг батьківський дому,

Своїм шляхом окремим далі йшли.

Найстарша всюди прагла перемоги,

Хотіла бути першою завжди,

Раділа, коли іншим перешкоди

Не дозволяли щастя віднайти.

І хоч тримала злість цю всю у собі,

Всміхаючись нещиро на виду,

Була не проти іншому нашкодить,

Аби свою наблизити мету.

Із сестрами постійно сперечалась,

На них свій часто виміщала гнів,

Я думаю, не важко здогадатись,

Яке дісталося імʼя їй від батьків.

А звали її дуже просто - Заздрість,

Погодьтеся, про неї чули всі,

Їй не знайомі співчуття та жалість,

Їй до вподоби програші людські.

Жила в своїй хатині за парканом,

Не допускаючи нікого на поріг,

Любила каву випити щоранку,

За порівняннями себе та інших всіх.

Чогось завжди ж бо їй не вистачало,

Поширювала про усіх плітки,

Майже ні з ким вона не спілкувалась,

І навіть не віталася ні з ким.

Сестра середня - іншої натури,

Спокійна, врівноважена, чітка,

Уміла інших визнавать заслуги,

Думками поділитися сповна.

Зізнатися їй вистачало сили,

Якщо десь помилялася часом,

Вона не прагла, щоб усі її любили,

Жила реальністю, а не якимось сном.

Сестер своїх любила й поважала,

Що думає про них могла сказать,

Потрібних слів ніколи не шукала…

Здогадуєтесь, як сестру цю звать?

Імʼя у неї дуже гарне - Чесність,

Його, мабуть, не сплутати ні з чим,

Були їй притаманні щирість й чемність,

І голос був солодким та пʼянким.

Жила відкрито у звичайному будинку,

Раділа друзям, недруги йшли геть,

Могла тверезо оцінити вчинки,

Сприймать критично світ й саму себе.

Не всім була сестра ця до вподобали,

Бо зазвичай не підбирала слів,

Хоч згодом звиклися до неї вже потроху,

І кожен спілкувався, як умів.

Найменша серед них була дивачка,

Соровʼязлива, навіть боязка,

Висловлювала до усіх повагу,

Про себе ж слова мовить не могла.

Була смиренна в мові й поведінці,

Боялася увагу привернуть,

Хотіла бути схожою на інших,

Залежала від думки всіх навкруг.

Перечити своїм не вміла сестрам,

Ладнати з ними прагнула завжди,

Добра бажала їм від всього серця,

Не дарма ж їй таке імʼя дали.

Звучало воно дуже ніжно - Скромність,

Таке легке, мов подих вітерця…

В її словах завжди була тактовність,

Невпевненість, відсутність хвастовства.

Її будинок був простий та світлий,

І кожен, хто хотів, той міг зайти,

Жила вона, можна сказати, бідно,

Та не вбачала в цьому жодної біди.

По-різному до неї ставивсь кожен,

Хтось поважав, а хтось сміявся вслід,

Хтось говорив, що жити так негоже,