Таємниця старої скрині

Надійка на все літо до бабусі

Приїхала із міста у село,

І заходилася усе вивчать в окрузі,

Бо дуже вже цікаво їй було.

Гортала сторінки старих альбомів,

Знайшла книжки, пропахлі полином,

І зовсім не зважаючи на втому,

Весь день ходила за бабусею слідом.

Якось бабуся поралась на кухні,

Надійка ж нудьгувала у дворі,

І вирішила заглянути в клуню,

Бо там ще не було її ноги.

Відкрила двері й боязко ступила,

Уважно придивляючись в пітьму,

Помітила стару здорову скриню,

Яка поодалі стояла в закутку.

Промовила Надійка: «Як цікаво,

Чи є щось там всередині у ній»,

Відкрити спробувала, але марна справа  -

Замок важкий на скрині тій висів.

Тоді дівча побігло до бабусі

І запитало прямо на ходу:

«А де можна знайти від скрині ключик?

Бо ж так цікаво, що я в ній знайду».

Почувши це, бабуся аж здригнулась,

Серйозною якоюсь стала враз,

Повільно до Надійки повернулась

І мовила наступнії слова:

«Ключа того ніхто давно не бачив,

Навіть не знаю, чи і є він взагалі,

А щодо скрині, то існує передбачення,

Якому вже, мабуть, за сотню літ.

Жила колись тут ще моя прабабця,

Люди подейкують, що відьмою була,

І розізлившись, навела прокляття

На мешканців усіх цього села.

Прокляття, кажуть, те закрите в скрині,

Якщо її відкрити — прийде зло,

Чи правда то, чи ні, але й донині

Бажаючих відкрити скриню не було».

Надійка слухала, затамувавши подих,

Було цікаво й страшно водночас,

Та сумнівів вона не мала жодних,

Що буде думати тепер про це весь час.

І, дійсно, скриня та її манила,

Немов так і просила підійти…

І ось Надійка двері прочинила,

До клуні знов наважившись зайти.

Навколо скрині обійшла повільно,

Рукою по поверхні провела,

Якийсь відчула холод й мимовільно

Аж відсахнулася й ступила крок назад.

Хотіла вийти звідси якнайшвидше,

Але помітила, що втратила браслет,

До скрині знову підійшла навшпиньках

І заходилася шукати, де він є.

Присіла, оглядаючись довкола,

Під скринею рукою провела

Й відчула, ніби щось її вкололо,

Цікаво стало: «Що ж я там знайшла?»

Намацала метал якийсь холодний,

Дістала його й стала розглядать,

Ним виявився ключ тонкий і гострий

Якраз замку на скрині був під стать.

Надійка розгубилась на хвилину,

Як бути: відкривать чи не чіпать?

В ушах звучала розповідь бабусі дивна,

Але перемогла цікавість страх.

Ось ключ уже в замку… Повільний оберт…

Легенький скрип… і дужки розійшлись,

Від хвилювання аж тряслись долоньки,

І страх якийсь у серці зачаївсь.

Нарешті зважилась  — підняла віко скрині,

Всередині нічого, пустота,

Та придивившись, аж на самій днині

Помітила — предмет якийсь лежав.

Забувши все, мерщій його дістала

І здивувалась, що то дзеркало лише,